Починати спочатку

Часом хочеться вирвати зі свого органайзера кусень сторінок і ніби перезавантажити своє життя, обнулити плани, переглянути і перепакувати увесь попередній досвід. І насправді я так робив. І навіть не раз. Фактично і метафорично. І після того повертався до свого понівеченого органайзера з розумінням, що це “перезавантаження” мало що змінило.

Мені часто по життю хотілося все починати спочатку: братися за новий проект замість того, щоби довести один з раніше розпочатих до кінця. Починати новий тематичний блог замість того, щоб шукати способів розвивати вже наявний. Перезавантажити місію у відеогрі, коли припустився багатьох помилок, замість того, щоб вирулювати зі скрутного становища.

Якби у мене була змога перезавантажити власне життя, напевно, я би нею скористався, а може і не раз.

Did I ever tell you what the definition of insanity is?The definition of insanity is… doing the same f*ing thing over and over and over again expecting s*t to change… Now THAT is CRAZY” (Vaas. Far Cry 3)

Гадаю, це шкідливе прагнення – починати все спочатку, – хоча його причини можуть бути різні і часто не позбавлені раціонального елементу.

Починати з нуля, звісно, може бути не примхою, а вимушеною необхідністю, коли твоя справа прогоріла до самісінького тла або коли тебе видавили звідкись. Як правило, до такого краще не доводити і тому люди кидають і починають спочатку заздалегідь.

Починати з нуля – часто простіше. Простіше збудувати новий будинок, ніж рятувати той, що його люди занедбували впродовж багатьох років. Буває, що здатися і піти геть – це найближче до перемоги із усього, що у вас є. Звісно, в реальному житті не завжди є змога просто покинути старе і почати нове.

Починати з нуля – це симптом перфекціонізму. Часом реальних підстав до невдоволення обмаль, але хочеться не просто створити щось, а щоб воно іще й виглядало добре, навіть досконало. Щоби на сторінці не було виправлень і зносок, і висячих рядків. Щоби всі твої слова одразу ставали на ті місця, де вони матимуть оптимальний ефект. Щоби пізніші спогади про цей досвід були однозначними і однозначно позитивними. Цей перфекціонізм – чи-то підлітковий брак життєвого досвіду (адже в житті рідко все йде ідеально за планом), чи-то, навпаки, наслідок виснаження надміром сумбурного і субоптимального досвіду. Проти цього мали би допомагати вправляння у спокійному ставленні до життя, розширення горизонтів і більша кількість хай навіть дрібних, але перемог. Проте психічні хиби лікуються довго.

Починати з нуля – це агресивно романтизована практика. Від вірша “Якщо…” Ред’ярда Кіплінга і аж до всіляких сучасних хіпстерських дауншифтінгів, людство схильне героїзувати того, хто щось мав, а тепер не має і наново здобуває щось інше. Звісно, смисл таких історій у тому, що людина не здається і не живе утраченим минулим – це добре. Однак, як на мене, було б не менш важливо наголосити, як герой in the first place здобув те, що він втратив, яку воно мало для нього цінність, і яких вершин він би досяг, якби НЕ зазнав утрати.

Починати з нуля – це потурання своїм бажанням. Насправді починати щось завжди легко і цікаво. Кожен перший крок у новому проекті – це нове відкриття. Кожен другий крок – це множення попередніх здобутків на 2. Поки не посипалися труднощі, поки успіхи не призвели до захмарних очікувань, поки не трапилася перша серйозна невиправна помилка, поки починання не втратило свою свіжість – починати весело і приємно. Довести ж справу до кінця – це зовсім інакша історія.

Проте всі ми потребуємо відчуття звершеності і завершеності, особливо у довгостроковій перспективі.

Озираєшся назад, і стає справді скрутно від того, скільки всього було спробувано і розпочато, але ніколи не доведено до логічного фіналу. І тут ідеться не про шкодування за змарнованими силами і часом, і навіть не про брак якоїсь вигоди. Взяти, скажімо, мої місяці у Мінфіні – у мене язик не повернеться назвати той період змарнованим. Я, щонайменше, виріс як професіонал і здобув нові знайомства. Однак… що я залишив по собі? В чому моя legacy? Без відповіді на це запитання немає і відповіді на запитання, хто я і чи я взагалі собою щось представляю.

По плодах їхніх пізнаєте їх“. Отже, потрібні плоди, а на всякий плід потрібен час, а інвестиція часу потребує великої відваги, терпіння і зосередженості.

12 thoughts on “Починати спочатку

  1. Ти не часто постиш такі роздуми. Цей пост відчувається, що є дуже особистим і його цікаво читати. Я дуже добре розумію про що ти говориш, коли кажеш, що починати легше, ніж продовжувати і дуже добре розумію, коли ти кажеш , що нам потрібно відчуття завершеності. Згадую усі свої проекти, які залишили по собі відчуття незавершеності…

    • Я рідко пишу “екзистенційні” дописи сюди, бо вони не мають чіткої корисності для читача. Вони не нагуглюються через відсутність теми, яку хтось може гуглити, і рідко відкриваються навіть тими, хто гортає блог після прочитання якогось іншого тексту. В цьому плані навіть мої два дописи про провал ОСББ містять безмірно більше корисної інформації для людства, аніж оця думка, яку я виклав тут.

      Окрім того, подібні дописи зазвичай безнадійно сумні. Смійся – і з тобою сміятиметься цілий світ. Сумуй – і ти сумуватимеш на самоті. Навіть із тієї невеликої категорії читачів, які це читають, рідко коли хто може щось взагалі сказати з цієї теми, ще рідше – сказати щось справді підбадьорливе/практичне для мене.

  2. але виписатися для публіки, хай навіть малесенької, теж добре. Хіба ж не для цього ми пишемо?

    • Це так. Спосіб самовираження, ділення досвідом, тренування текстування. Проте пошук і підбір тем – це теж уміння, яке треба розвивати. Як показує мій досвід, особистим часто не слід ділитися не тому, що там є щось надто потаємне, а тому, що це в більшості випадків нікому не цікаве.

      Зрештою, хай навіть для маленької, але я пишу для публіки. Якби я мав потребу виразити щось геть особисте – я би це робив у приватній розмові чи в паперовому щоденнику (я такими й досі активно користуюся). Якщо я пишу публічно, то значить так чи інакше прагну публіки, а відтак негласно і погоджуюся на виклик або переконати цю публіку в чомусь, або чимось її збагатити.

      • ооо! паперовий щоденник.. теж таким не переставала користуватися 🙂 ручка і папір – найкращий спосіб виразити найінтимніше
        Звісно, якщо пишеш тут, то воно не надто особисте і хочеться уваги, відповідно. Я це сприймаю більше як роздуми твої, які заставляють задуматися і мене, читачки.

        • Раніше записування на папері для мене було способом трохи пожвавити власну креативність. Але останнім часом враження, що поки я не починаю писати на папері, я взагалі не починаю думати, не сприймаю взагалі нічого, що відбувається довкола мене.

          • цікаво! навіть так? Мені теж завжди було простіше думати на папері, ніж в голові. В голові думки дуже скачуть, надто хаотичні, а письмо – спосіб трохи приборкати цей хаос

          • Я візуал і мислю схемами, тому дуже часто навіть мої тексти мені легше уявляти блоками і зв’язками між ними. Якщо я працюватиму над будь-яким типом даних достатньо довго, на виході результат нагадуватиме географічну карту.

            Проте насправді навіть не написане, а сказане слово надає форму думкам і дозволяє боротися із Хаосом.

            Нещодавно я читав у книзі Пітерсона, що люди мислять діалогічно – саме тому психотерапія існує у тому вигляді, як вона існує. Терапевти, по суті, є тренованими діалогерами. Гадаю, це також і причина, чому багато людей мають звичку говорити “самі з собою”. Ну і на письмі людина теж веде своєрідний діалог сама із собою.

            І власне тому я настільки агресивно сприймаю будь-які потуги деяких ідеологічних груп воювати з визначеннями слів.

          • цікаво про діалоги. має зміст, але ніколи над цим не задумувалася… Що ти маєш на увазі потуги воювати із визначенням слів? І які це такі ідеологічні групи? Нащо їм це?

          • Таких груп є кілька. Значною мірою це різні больні на позитивне мислення – усі, хто вважає, що ай-ай-ай не можна казати слово “проблема”, треба казати “можливість” – і від цього все поміняється! Це іноді частково справді допомагає, але далеко-далеко не завжди. Сюди ж я би відніс усіх, хто каже, що формулювання “альтернативно обдарована особа” є принципово кращим за слово “інвалід”. Якщо ми вживаємо емоційні інструменти підтримки, важливо слідкувати за дозуванням, адже надмір може просто відірвати нас від тверезового сприйняття реальності.

            На філософсько-політичному рівні зі словами воюють передовсім ліво-ліберали, які вважають, що мова є засобом пригноблення. Це справді можна так трактувати, але по-хорошому глобально БУДЬ-ЯКІ і абсолютно УСІ взаємодії між людьми в кожен момент часу потенційно є владними відносинами (про це детальніше буде в огляді-конспекті книги, яку я читаю зараз). Ліво-ліберали люблять казати фразочки типу “я не буду давати визначення цьому явищу, бо визначення – це апарат смислового насилля”. Ну і, напевно, на якомусь етапі ліво-ліберал тобі обов’язково скаже, що оскільки більшість міжнародних визначень (як і алфавіти) придумана білими чоловіками, від цього всього треба відмовитися, бо це все колоніалізм, імперіалізм, фашизм, нацизм, сексизм, расизм, клерикалізм і неолібералізм (зазвичай ліваки не дуже запарюються розрізняти усі перелічені явища, бо розрізняти явища – це теж фашизм і т. д.).

            Цікаво, що найбільш темні, обскурантичні праві також мають проблеми зі сполученням значення, форми та реальності, але не так у визначеннях слів, як у смислі тверджень. Скажімо, прихильники Трампа придумують мільйони виправдань чи взагалі ігнорують той факт, що Трамп мав грубі висловлювання щодо жінок чи лобизав Путіна. І якщо ти їм вказуєш прямо на логічні/фактологічні хиби, вони говорять, що у них є “альтернативні факти”. Ні, усе погане, що сказав наш лідер, це просто обмовки або він не мав на увазі серйозно, а усі хороші обіцянки – він обов’язково виконає.

            В моїх очах війна проти фактів і логіки правих споріднена чи навіть походить із прагнення лівих зруйнувати знакову систему.

            І це все нас підштовхує до усвідомлення, наскільки важливо спостерігати, виявляти і констатувати дійсність, і робити це якомога точніше. Констатувати усталеними словами дійсність – це один з ключових інструментів полегшення вирішення проблем.

          • ого… навіть не здогадувалася, що щось таке є на політичному рівні, власне про ліво-лібералів… Те, що ти розповів, тягне на цілий окремий пост, який би я з радістю прочитала 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.