Байден переміг?

Голова Офісу Президента України та переобраний безтолковий мер Києва привітали Джо Байдена з перемогою на виборах президента США. І справді, схоже, що Байден стане 46-им американським президентом. Його опоненту і поки що чинному президенту Дональду Трампу доведеться щонайменше судитися за перерахунок голосів у двох, а ймовірно, що і в трьох штатах (Пенсильванія, Невада і Джорджія), щоби відібрати у Байдена перемогу.

Джерело: Associated Press. Станом на 17:30 8.11.20

Хоча суди і перерахунки навряд чи щось принципово змінять, вітати Байдена ще трохи рано.

Трамп – це один з тих мєрзких дітей, які граючи в будь-яку гру будуть вимагати зміни правил прямо в процесі (і якщо знадобиться, то багато разів поспіль), поки гра не повернеться на їхню користь. Тому я певен, що Трамп відтягуватиме свою остаточну поразку настільки, наскільки це буде технічно можливо. Напевно, це правильно з точки зору позитивного мислення і “психології успіху”. З точки зору здорового глузду, це просто жалюгідно. Неможливо уявити цивілізоване визнання Трампом своєї поразки, тому до офіційного фіналу та інавгурації більше часу і змарнованих нервів, ніж може здаватися.

До того ж, Байдену доведеться мати справу з дуже поляризованою країною. Протистояння за расовою ознакою, за поглядами на питання коронавірусу, навіть за типом населеного пункту. Якщо придивитися до електоральних карт кожного окремого штату, ви побачите, що і там, де Байден переміг, і там, де він програв, його найбільше підтримували у великих містах. Решта карти завжди червона – підтримка Трампа по всій так званій “одноповерховій Америці”.

Нащо це все взагалі знати?

Нині в соцмережах багато жартують, що українські вахтери і двірники більше знають про підрахунок голосів у Мічигані, аніж у їхніх рідних ОТГ. Про результати місцевих нам теж варто буде поговорити, звісно. І ці жарти справді можна було би вважати влучними і смішними, якби Штати були якоюсь дрібною невпливовою країною, яка нічого не вирішує, а президент США взагалі ніяк не впливав на ситуацію в Україні. Але він впливає.

З точки зору України, чи не найважливіше у американських виборах – щоби наступний президент США був готовий чинити опір Кремлю. Трамп всю дорогу Путіна хвалив і жодного разу не розкритикував. Анексію Криму і події на Донбасі він коментував суто в стилі “Обама слабак! Якби не Обама, цього б не трапилося, Обама поганий-поганий. Чи я вже сказав, що Обама слабак? Га? Який Крим? Яка Україна? А про що ми взагалі говрили? Обама слабак!”.

І хоча адміністрація Обами (при якому Байден був віце-президентом) справді реагувала на російську агресію дуже стримано, зараз Байден прямо на дебатах заявив, що надасть Україні летальну зброю і чинитиме опір Путіну. У мене є сподівання, що після всіх російських зашкварів, яких з кожним роком у світі стає дедалі більше, Білий дім посилюватиме тиск на Москву не тільки на словах, а на ділі. Втім після всіх трампівських реверансів Путіну навіть осуд Росії на словах – це вже прогрес.

“Трампізм”?

Скептики і песимісти (тобто близькі мені по духу люди) в США наголошують, що перемога над Трампом не означає перемоги над “трампізмом”. Мовляв багато республіканців побачили, що скандальність, кількаразова зміна обіцянок, відверті видумки про стіну на кордоні, самолюбування, загравання зі світовими лідерами-автократами, конспірологія і хамство щодо опонентів – це цілком ефективні засоби у роботі з електоратом і цілком допустима поведінка в політиці. Тому цього стане більше.

Певен, що так, і саме тому я не називав би це “трампізмом” – забагато честі. Трамп і його манери є лише “вишенькою” на дуже великому “торті” проблем, що виходять далеко за межі США.

На моє переконання, це абсолютно логічний і передбачуваний наслідок того, що Західна цивілізація занадто загралася із постмодерном. Оці всі філософствування про відсутність об’єктивних істин, авторитетів і абсолютів, навіть відносність наявної у людини статі, довгий час були вотчиною снобливих ліво-лібералів. Усіх, кому ця тотальна відносність усього на світі не подобалася, ліво-ліберали негайно таврували як неуків або нацистів.

Але що трапляється, коли вся ця відносність потрапляє до (метафоричних) рук “альтернативних правих”? Правильно, трапляється Трамп, який будь-яку свою суб’єктивну і навіть абсолютно неправдиву думку називає “альтернативним фактом”. Трапляється кандидат, якого підтримують численні консервативні релігійні спільноти, хоча цей кандидат тусувався з порнозірками і поміняв собі за життя кілька дружин. Трапляється кандидат, який каже, що і на мітингу неонацистів, і на мітингу антифашистів рівною мірою були “хороші люди”. Трапляється кандидат, який рівняє роботу американських силовиків з убивствами журналістів і опозиціонерів у Росії. Це комусь із вас здається непослідовним, несправедливим чи негідним? Але фішка в тому, що якщо об’єктивної істини нема і якщо нема вищих цінностей, спільних для всіх людей, то весь цей брєд – це абсолютно прийнятно.

Можливо, я тут беруся за надто глобальні речі, які самі по собі варті окремого не те, що допису, а цілої книжки, проте я хочу сказати в сухому залишку, що перемога Байдена і поразка Трампа дуже мало що вирішать з точки зору ідеологічних проблем. Потрібен діалог між різними ідеологічними таборами. Той самий діалог, про який писав покійний Джон МакКейн. І, що ймовірно іще важче, цілому Заходу потрібна нова суперідеологія, яка відкидатиме тотальну відносність як ядерну зброю у вимірі ідей.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.