Вдогонку до мого конспекту-рецензії на книгу Харарі, ще трошки критики технологічного євангелізму.
Харарі зазначає, що алгоритми знають нас нібито уже подекуди краще за нас самих. Можливо, колись так і буде, але точно до цього стану ще далеко.
Скажімо, що робити з цією дурацькою темою, коли ти зайшов на сайт, купив книжку, а потім тобі реклама цієї книжки показується ще три тижні – коли навіть ця книжка вже давно тобі прийшла доставкою? Так, звісно, можна просто клікнути “вже придбано” і реклама зупиниться, але як на мене, це чітка демонстрація того, що алгоритм сам по собі не враховує і не знає, що товар уже придбано чи що, можливо, людина почитала опис і передумала взагалі собі той товар брати, чи що може взагалі при наборі слова у пошуковику вискочило, як це часто буває на незручних малюсіньких екранчиках смартфонів, зовсім щось не те, що спочатку людина хотіла знайти.
Але є іще значно глибша проблема…
Всі дані світу
Я людина дуже відкрита – я украй рідко ничкую свої особисті дані, не боюся “реп’яшків”. Я не вбачаю проблеми в тому, що мені показуватимуть релевантну рекламу, а не все підряд. І в цілому я дуже скептичний щодо здатності людей суттєво обмежити доступ корпорацій чи влади до власних даних. Але моя відкритість, здається, майже не помагає релевантності реклами, яку я бачу.
Нещодавно я дізнався, що Facebook розцінює мене як батька дитини, автомобіліста і власника домашньої тварини. З певних причин я часто кажу вдома слово “кіт”, але тварин уже багато років не маю. Оскільки я живу в Києві, ФБ міг підслухати мої розмови з друзями про той адовий ад, який коїться у нас на дорогах – але це не тому, що я навіжений автомобіліст, а тому, що я пішохід, який боїться за власне виживання в місті без тротуарів. Ну а як раптом я став сімейною людиною – це взагалі загадка.
Алгоритми не знають мене, бо вони дуже недосконалі. Я постійно всім повторюю, що потрібно перестати всім повторювати, буцімто інформація – це “золото ХХІ століття”. Золото – це щось, що ти можеш продати принаймні в будь-якому банку більшості країн світу. А інформація… ех, інформація… Не всяка інформація далеко не для будь-кого становить користь. Дуже часто інформації недостатньо, вона нерелевантна або взагалі неправильно зафіксована. І навіть та інформація, яка правильна і релевантна, ой не факт, що буде розумно використана.
Всі ігри світу
Для мене особисто проблема найгостріше помітна на тематиці відеоігор. Я люблю відеоігри – шедеври типу Deus Ex, Red Dead Redemption 2, Bloodborne, Pathologic. Але весь Інтернет світу втупую скрізь сучить мені рекламу “ігор” категорії Free-to-Play або MMO, або якогось іще гіперказуального клікера.
“С етай ігрой ти забудєш пра сон!”.
Не знаю щодо сну, а от назви усіх цих ігор я забув за пару секунд. Готовий, втім, побитися об заклад, що там обов’язково були слова типу Clans, Clash та/або Empire – як у абсолютній більшості подібних дегенератронів.
Якщо ви далекі від світу ігор, спробую навести аналогію: така пропозиція – це як людині, яка слухає щось типу Френка Сінатри, Джо Кокера чи Леонарда Коена, запропонувати свіженький альбом яких-небудь російських попсових “Ранєток”. Уявіть собі реакцію. Але ж і то, й інше – музика! Що ж пішло не так? У нас же ІНФОРМАЦІЯ! ДАНІ! ЗОЛОТО ХХІ СТОЛІТТЯ!
Пффффф…
Є питання смаку і, на жаль, навіть спеціалізовані сервіси ігор далеко не завжди здатні забезпечити дійсно релевантні рекомендації. Фанат основного сюжету RDR2 навряд чи буде грати в “три в ряд”. Але більше того: не факт, що він навіть гратиме у RDR Online – бо це зовсім інший ігровий досвід. Будь-який гейм-дизайнер з мінімальним розумінням власного ремесла скаже вам це. Будь-який гравець, який розібрався у власних уподобаннях, скаже вам це. Тим паче це повинен був би знати маркетолог, який хоче показувати рекламу тому, хто з великою імовірністю купить рекламований товар чи послугу. Це мала би знати будь-яка людина, яка вивчила свій товар.
Але що як система в цілому не передбачає таке вивчення?
Всі гроші світу
Справа навіть не в тому, що нема нішових продуктів – вони є, – справа в тім, що система (наприклад, соцмережа) знає, що 90%+ коштів надійдуть все одно від покупців масового продукту і тому нема смислу вдосконалювати її достатньою мірою для просування “неформату”, а відтак нема і смислу відслідковувати цей “неформат” – маржинальний приріст не той. Коли я сам налаштовую рекламу для “Ігровимір” в Facebook, дурію від того, скількох різноманітних опцій просто немає в списках соцмережі. Перелік ігор, доступних в блоці “зацікавлення”, здається, робили люди, які, окрім найрозкрученіших тайтлів класу AAA і хіба що пари ну вже зовсім супер-гіга-успішних інді-тайтлів, тупо нічого не знають.
Пам’ятаймо, що усі нейромережі і алгоритми все одно (принаймні поки що) творять люди, і саме люди закладають у свої творіння задачі і функції. І якщо ці задачі будуть і надалі засновані на чинних підходах, то я дуже сумніваюся, що алгоритми справді колись когось “знатимуть”. Точно не в будь-чому, що не надає змоги масово заробляти.
Поки йдеться про рекомендації щодо ігор, музики, фільмів і книжок, поверхові і неточні алгоритми – це більше проблема виробника/продавця, а не споживача. Однак, що трапиться, якщо таким чином буде зліплено алгоритм для медичних задач? Зможе він розібратися з хворобою, складнішою за типовий грип, чи ні? Мене як людину, у якої і зі здоров’ям, скільки я себе пам’ятаю, майже ніколи не було “типових” проблем, це питання дуже турбує. Але оскільки я не входжу в 90%+, моїми потребами, імовірно, пожертвують.
Дамітріанство 