2020

“З ким рік зустрінеш…”

Перша гостя на порозі мого дому в 2020-му прибула в костюмі Піщаної Виразки. Це був справді хороший костюм за мотивами гри “Мор. Утопія”. Але хто ж міг подумати, що цей візит буде пророчим?

Рік тому я казав, що “2019-ий був роком потрясінь і бур“. І тому я бажав, щоб 2020-ий був “добрішим до всіх нас“. Знову ж таки, не хочеться бути забобонним, але про всяк випадок цього разу я уникну побажань щодо прийдешнього року.

Річ навіть не в тому, що 2020-ий виявився тяжчим, але це явно не був добрий рік. Як на мене, щодо нього найкращим епітетом буде слово “дурнуватий“. І в багатьох випадках це навіть не через коронавірус… Окей, часто це було опосередковано через коронавірус.

Так чи інакше, 2019-ий був роком складних і часом сумних пригод, але, все ж таки, пригод. А от 2020-ий – це НЕ про пригоди, це про ізоляцію, відмежування і чекання – у багатьох випадках не лишалося нічого іншого, окрім як сидіти вдома і чекати, – а ще 2020-ий – це про конфлікти з неадекватами і неадекватні конфлікти.

Битви з неадекватами

2020-ий був не лише роком нового вірусу, але й роком загострення давніших психічних розладів у всіх навколо, і втручання неадекватів у моє життя було агресивнішим, ніж будь-коли раніше.

Наприклад, одна з найперших історій року, що минає, – якийсь псих шантажував мене моїми даними, які витекли в мережу. Ситуація насправді була простіша, ніж спершу здавалося: очевидно, що витік він зупинити чи відкотити ніяк не міг, а до всього ще й вимагав від мене того, чим я йому ніяк допомогти не міг. Відтак жодної моральної дилеми не було: я повідомив СБУ, заблокував цього мудака і поміняв частину документів, які витекли. Проте ситуація взагалі не з приємних, і вона значною мірою розчарувала мене в здатностях нашої держави. При всіх історіях про продажі і витоки даних вперше я побачив підтвердження такого витоку саме з державної системи, а не з якогось банку чи соцмережі.

Не стану перераховувати тут усі епізоди контактів з неадекватами, бо це займе забагато часу, але дозволю собі згадати ще одну історію… чи, радше, істЕрію. І ось тут уже вплив коронавірусу очевидний.

Постійне перебування дружини мого сусіда удома (внаслідок карантину) розкрило украй неприємний факт, що вона тупо больна, але не на коронавірус. От уявіть, що цілими днями ви чуєте, як хтось репетує і волає, і скандалить за стіною. Це гірше за музику (вона іноді може бути навіть в тему), це гірше за гавкіт собаки, це гірше за плач дітей, це гірше за стукіт якихось пристроїв. З ранку і до ночі хтось дуже гучно перебуває на верхній межі свого надриву. Часом здається, ніби це вже відбувається в моїй кімнаті, а не за стіною.

Звісно, я сварився, бо по-хорошому тупо не доходило (ніколи не розумів, чому більшість людей вперто не хочуть по-хорошому). Конфлікт тривав кілька місяців. Ця жменя всратих нервів навіть кидалася на мене з якоюсь пластиковою хріновиною у коридорі. Дійшло до того, що ми одночасно поскаржилися одне на одного в поліцію і разом прийшли на очну ставку до дільничого. Дільничий спершу почав мені навішувати, що я не маю дітей і тіпа жизні не видів, того не розумію сусідів, але коли ця недобита торба неадекватності увірвалася в кімнату і почала горлапанити і виригувати свою версію подій, навіть дільничий від її голосу мальохо попустився. Ми розійшлися на обіцянках мого сусіда, що він поставить до спільної стіни якісь меблі, щоб шуму було менше. Я обіцяв, що не стукатиму більше в стіну.

Ще за пару тижнів сусідів перестало бути чутно взагалі. Невдовзі я зрозумів, що вони з’їхали і заселили замість себе чи-то квартирантів, чи-то родичів, яких чутно бува пару разів на місяць, і то, зазвичай, не сильно. Дякувати Богу!

“Ошибка в системе”

Не один рік я вів зі своєю мамою філософську дискусію про те, чи “гниє риба з голови”. Мама обстоювала позицію, що особистість керівника є визначальною для того, як працюватиме колектив. Я ж доводив, що людський колектив – не “риба”, і його робота залежить більше від людей, з яких він складається в цілому, аніж від постаті начальника. У 2020-му я побачив, що все ж таки мама має рацію – принаймні коли йдеться про жорсткі ієрархічні структури типу державних органів. У такій структурі навіть маючи найрозумніших і найсвятіших працівників, поганий керівник дуже легко зведе усе на пси.

Держслужба сама по собі – це ворота Хаосу Неподільного. Але якщо у січні я майже увірував, що “от-от, ми ще трошки розгребемося з поточкою, і доведемо наші комунікації до ладу”, то під кінець квітня, після остаточної зміни уряду, я вже недвозначно зрозумів, що треба йти геть, і питання лише в тому, як це краще зробити.

За своє життя я працював з різними, часто складними людьми, але здебільшого мені вдавалося дійти з ними компромісу. Проте досі я не мав нещастя опинятися під керівництвом реально тупої людини, яка взагалі в упор не розуміє сферу, в якій вона внізапна керує – ані з точки зору комунікацій, ані з точки зору держслужби. На жаль, саме така безмозка пасія стала прес-секретаркою міністра і його іменем, фактично, розігнала нашу команду. Тяжкі і невимовно нервові зусилля багатьох місяців з вибудовування ефективної, зрозумілої і людяної комунікації міністерства було обнулено за кілька тижнів.

Нашу команду збирали фахові люди впродовж довгого часу. Ми стерпіли одвічний бюрократичний бардак, украй суперечливий турборежим і якісь дивні внутрішньоінституційні інтриги, але коли нас почали ставити перед фактом, що квадратне треба котити в п’ятикратному обсязі за ті самі чи навіть менші зарплати, – не лишилося сумніву, що тут ані компромісу, ані навіть діалогу бути не може. 7 із 9-ти членів нашої команди розійшлися хто куди. Трьох, в тому числі мене, звільнили на початку літа. Нас швидко замінили прес-секретаркиними падружками. Втім, якби навіть нас не звільнили, ми скоро пішли б самі. Решта колег – хто одразу, а хто за пару спроб – знайшли собі непогані нові місця. Саме той випадок, коли проблема вийшла на добро, і хвала за це Небесам!

Будинок безвідповідальності

Ще одним драматичним цьогорічним виходом стала моя відмова від подальшої участі в Правлінні ОСББ. Моє волонтерство тут було найбільшим джерелом нервотрьопки не лише 2020-го, але в цілому кількох останніх років. Навіть згадувана вище історія з міністерством – проста і помірна прикрість порівняно з титанічною працею наведення ладу в багатоквартирному будинку.

Проблеми мого ОСББ тягнуться вже довго. Я по-різному намагався бути залученим до їх вирішення, але цього літа настала пора визнати, що я просто не можу переконати цих людей відповідально ставитися до їхнього ж власного майна. А без їхнього відповідального ставлення я просто не бачу смислу у будь-яких інших моїх зусиллях. От вам і відповідь, чому у нас по всій країні будинки-палаци, але вулиці роздовбані, як після війни, і чому всі квартири за броньованими дверима, розмальовані золотом Пшонка-стайл, але коридори засраті. Тотальна відсутність здатності до самоорганізації у спільній справі і небажання планувати далі власного порогу і далі, ніж найближчий місяць-два.

Але може в цьому і полягав мій життєвий урок: у прийнятті факту, що навіть там, де здається, що я повинен щось зробити, краще не робити нічого. Я не знаю, скільки ми ще протримаємося, чинна голова ОСББ час від часу творить прямо-таки чуда, але важко повірити, що за таких настроїв у домі можна вирішити бодай якусь із наших системних трудностей. Втім, я забороняю собі про це думати. Поки всі ці возмущьонні мамочки з колясками, диванні всезнайки і власники спорткарів не почнуть самі братися за помічну роботу, особисто я безоплатно для свого будинку нічого робити більше не буду. Я перестав марнувати вечори на перезавантаження насосів і розслідування, чому не працює ліфт, і це прекрасно.

Вибори на місцях

Цікаво, що глобально важливі для України місцеві вибори майже збіглися в часі з глобально важливими для всього світу виборами в США.

Цього року я повноцінно на виборах не працював через повну зайнятість на своїй новій основній роботі, однак вибори мене все одно дуже тішать. І питання тут не в результатах конкретних партій, а в тому, що зросла зацікавленість нашого політичного класу у місцевому рівні. Оскільки більше повноважень і бюджету передаються на місця, з’являється більше можливостей швидкими дрібними перемогами виробити собі електоральну базу, ну і взагалі, хоча би десь на щось реально вплинути.

Для будь-якого піарника це також означає великий потенціал до розширення ринку в майбутньому. Уявіть собі, якщо агітація, програми, івенти і т. д. будуть у маленьких містечках і селищах реалізовані з таким же розмахом, як у столиці. Це ж просто пречудово!

Але головне, звісно, це те, що реформа місцевого самоврядування рухає нас до стану сучасної ефективної держави, де латання діри на дорозі в селі має в селі і вирішуватися, і село повинне мати ресурс і владу вирішувати це питання, а не пускати чолобитну бомажку по всіх мільярдах інстанцій всієї вертикалі влади чи ждати подачки від місцевого олігарха.

Якщо нашій країні судилося мати лише одну успішну реформу, і цією реформою не може бути судова, то добре, що цією успішною реформою стає саме децентралізація.

Рік на районі

Серед мого оточення, слава Богу, ніхто від коронавірусу не помер, але набереться більше десятка захворілих. Цікаво, що як не рахувати членів моєї Церкви, практично всі, хто хворів – люди непублічні і мало схильні тусуватися в натовпах навіть у безкарантинний час. Як на мене, це зайвий доказ того, що вірус дуже заразний і підступний: поки ти хоч зрідка виїжджаєш в центр (навіть на машині), поки ти сам особисто виходиш в магазин (хай навіть в масці), ти все одно ризикуєш. Але, звісно, краще висовуватися якомога рідше. Тому дуже втішений, що на новій роботі у нас є змога в офісі майже не з’являтися.

В новій карантинній реальності є свої переваги: економія години часу вранці і ввечері, відсутність потреби штовхатися у натовпі і вільне планування доставок – це ж просто клас! Тут я згадую, як на початку року писав, що треба якось вирішувати проблему натовпу в метро, а потім раптом весь світ був буквально примушений думати над цією проблемою. Іронічно, чи не так? Отож! Читайте мій блог і робіть правильні висновки!

Проте робота з дому часом дуже ускладнює порозуміння з колегами, суттєво зменшує фізичну активність і практично унеможливлює виконання деяких типових задач з комунікації.

Поза роботою карантин – це все ж таки більше проблема, ніж перевага.

Нібито додатковий час мав би сприяти роботі з блогами, читанню книжок, фільмам та іграм, але постійне сидіння вдома насправді сповільнює, а те, що весь світ постійно обертався навколо коронавірусу, змусило мене відкласти або навіть відмовитися від багатьох речей, які я хотів публікувати на “Дамітріанстві” та “Ігровимірі”. Абсолютно неочікувано найпопулярнішим дописом року тут стало моє давніше роз’яснення про консерваторів.

Дуже рідко був у Церкві. Весна взагалі пройшла при суперечливій забороні відвідування парків, що перепаскудило найкращий сезон, хоча когось може і врятувало від інфікування. Літо, хоч і мало значно м’якші обмеження, все одно не дуже стимулювало кудись їхати. Навіть і без карантинних обмежень подорожувати мені вдається мало, а з карантином я остаточно перетворився на жителя району, який рідко вибирається у Великий Світ. Здається, за цей рік я був у центрі Києва десь стільки ж разів, як у ті роки, коли жив у Німеччині.

Якщо ж говорити про зустрічі з друзями, з більшістю з них я бачився, здається, навіть рідше, ніж в часи проживання в Німеччині, що особливо сумно.

Скажімо, один з моїх найближчих спільників просто випав зі спілкування – і не лише зі мною. Важко сказати, наскільки безпосередньо це спричинено пандемією. Наскільки мені відомо, він, слава Богу, не інфікувався, але перестав писати і дзвонити, став ігнорувати повідомлення і відхиляти будь-які пропозиції зустрічі. Серед моїх друзів чимало людей, які переживали складні періоди і трохи випадали з реальності, але ще ніколи не було, щоб це було так надовго і глибоко. Сподіваюся, друже, це невдовзі минеться.

З іншого боку, скрутний рік зробив кожну окрему зустріч особливо цінною подією. Щоразу, коли вдавалося зібрати двох чи трьох друзів разом, здавалося, що все не так погано і всі численні перелічені вище проблеми можна владнати. Я згадаю лише жменьку найкращих…

Зустрічі на землі

Кілька затишних здибанок вдалося організувати на дачній ділянці, яку я придбав цьогоріч. Мій клаптик відносно далекий від транспорту, маленький, зарослий бур’янами, з дірявою халабудою замість будинку і взагалі ледь помітний поміж сусідніми будинками. Щоби було, де поставити намети, довелося викосити цілі джунглі і попиляти багато мертвих гілок. Але там є колодязь, електрика й Інтернет. Це хороше місце, щоби посидіти в затінку подалі від шуму Києва – одна з кращих форм самоізоляції.

Влітку я раптово дізнався, що одночасно двоє моїх друзів незалежно одне від одного зацікавилися барменською справою і почали вивчати приготування різноманітних коктейлів. Це породило чи не найкращу ідею року: провести між ними змагання!

Батл барменів виконав одразу кілька важливих функцій: (1) дав нагоду попрактикуватися моїм друзям-барменам, (2) дав нашому журі нагоду спробувати чудові коктейлі, (3) дав усім присутнім привід відчути себе трошки менш ізольованими.

А ще, восени СПІЛКА спромоглася в новому, розширеному складі вибратися на Сулу. Це один з найбільш медитативних досвідів для мене: не лише самі посиденьки на березі річки чи екстремальні намагання зварити бограч, але і дорогу до локації на машині, споглядання нашої рідної землі у вікно, розмова у дорозі про життя і випробування, і звісно ж, перекуси на заправці. Такі поїздки вже стають доброю традицією, але нам явно варто їх планувати не на день, а хоча би на два.

Малесенький творчий крок вперед

Зовсім невеликий, але дуже радісний і важливий для мене епізод: зрушилася з місця робота над моїм настільним симулятором виборів! Це перший за багато років крок вперед, і ми його робимо разом з колегами по сайту “Ігровимір“. Цей крок поки що дуже мало що значить, але мені важко передати словами радість, яку я відчуваю через нього. До того ж, тепер я трошки більше розумію не лише про власну ідею, а і в цілому про те, що таке творчий процес.

Що ж до “Ігровиміру” в цілому, ми продовжуємо жити, і хоча цьогоріч у нас всіх бракувало часу на дописи, ми отримали навіть більше кліків і відвідувачів, ніж у 2019-му. З десяток людей підписалися на нас саме тоді, коли довгий час ми не публікували оновлень. Для мене це все є хорошим свідченням, що наш ресурс потрібен.


Як бачите, серед написаного вище багато невдоволення. Однак пережиті провали і прикрості нині здаються не лише неуникненними, але в чомусь навіть необхідними: завдяки ним значна частина негативу залишається позаду. І навіть глобальна проблема “не-достатньо-ефективно-витраченого-часу” мені зараз видається радше повчальною вказівкою: більше думати про свої потреби, робити менше, але краще, і не розкидати перли перед свиньми.

Як і обіцялося на самому початку, про всяк випадок, я не висловлюю жодних побажань чи сподівань щодо 2021-го року. Певен, більшість людей цілком солідарні в тому, чого вони хочуть від наступного року.


Традиційно, завершую свій річний звіт блоком вдячності.

Я дякую

…М – за терпіння, наполегливість і прагнення до подальшого розвитку.

…моїм батькам – за їхні численні зусилля.

…Даніїлу В’юкову – за творче спрямування.

…Андрію Матвєєву – за перемогу у нашому невеликому конкурсі.

…Ігорю Савченку і всій його родині – за участь в багатьох наших задумах.

…усім членам СПІЛКИ, особливо нашим новим гілкам в Ізраїлі та Нідерландах – за те, що ми досі є.

…Управлінню комунікацій та питань інформаційної політики Мінфіну – за те, які ми з вами були.

…Олені Міглазовій – за те, що наш будинок і досі функціонує.

…єпископу Української лютеранської церкви В’ячеславу Горпинчуку – за невпинні молитви.

…Програмі U-LEAD з Європою – за те, що прийняли мене в свої ряди в цей непевний час.

До нових зустрічей у новому 2021-му році!

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.