Про Навального

Багато чую від моїх співвітчизників насмішок над Олексієм Навальним, а часом і скарг на те, чому в наших і західних новинах йому взагалі приділяють увагу. Мовляв ми повинні відмежуватися від усіх можливих елементів російського контексту. До того ж, усякий російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання, і взагалі “всі вони там в Росії однакові”, тому і вболівати там нема за кого.

Я аж ніяк не пропоную Навального любити чи відслідковувати кожен його крок. Зрештою, ми – громадяни України і, навіть за всієї охоти, Навального нікуди обрати не зможемо, бо він російський, а не український політик, а ми – українські, а не російські громадяни. Проте це не означає, що він не є важливим і вартим уваги з точки зору української політики. Багатьом нашим діячам є чого повчитися у російського опозиціонера. Окрім того, як не крути, його активність, принаймні зараз, іде Україні на користь. Нарешті, це дуже наївно робити вигляд, що російського контексту не існує, що там нічого не відбувається і воно ніяк не впливає на нас, і просто уповати на те, що Мордор сам якось впаде.

Отже, пропоную всім невеликий екскурс у явище під назвою “Навальний”.

Звідки береться конспірологія і як їй протидіяти?

“Світовий уряд” виглядає десь так

Вигадування теорій змови, яке часто називають конспірологією, – цілком природна, притаманна людству річ. Але природна – не означає, що хороша. Пам’ятайте, помирати через анафілактичний шок, бо у вашого тіла пішла надмірна алергічна реакція – теж цілком природно – і погано, і тупо.

Ми біологічно налаштовані так, щоби шукати взаємозв’язок між різними елементами того, що ми спостерігаємо довкола себе. І коли мозку немає чим зайнятися, він починає шукати взаємозв’язки там, де їх уже може і не бути: ми намагаємося розгледіти якусь логіку у візерунках килиму на стіні, вирахувати імовірність випадання певного числа в лотереї або ж придумуємо теорію змови.

Критерій віку

“Чем старше человек, тем больше ему лет“.
Віталій Кличко

Однією з переваг держслужби була змога відвідувати різноманітні курси підвищення кваліфікації, зокрема і курси про управління персоналом. Під час такого курсу (ще до карантину) одне нібито просте практичне завдання спричинило справжній shitstorm. Командам учасників пропонувалося визначити, що робити з працівником передпенсійного віку, який не збирається продовжувати роботу, коли вийде на пенсію. Задача не містила інших даних.

Горизонтальні горизонти горять

Уже не перший рік маю справу з клієнтами/керівниками, яких захоплює ідея “горизонтальної” побудови команди. Мовляв ієрархії – то вчорашній день.