Критерій віку

Чем старше человек, тем больше ему лет“.
Віталій Кличко

Однією з переваг держслужби була змога відвідувати різноманітні курси підвищення кваліфікації, зокрема і курси про управління персоналом. Під час такого курсу (ще до карантину) одне нібито просте практичне завдання спричинило справжній shitstorm. Командам учасників пропонувалося визначити, що робити з працівником передпенсійного віку, який не збирається продовжувати роботу, коли вийде на пенсію. Задача не містила інших даних.

Серед варіантів дій були фактичне відсторонення від роботи (але не звільнення), пошуки додаткових стимулів для зацікавлення, матеріальне заохочення і надання менторської посади.

Як на мене, абсолютно очевидною була нестача інформації для прийняття однозначного рішення. Те, що людина передпенсійного віку – це ні про що не говорить, окрім того, що їй складно було би влаштуватися на іншу роботу в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Те, що вона не збирається впахувати до гробової дошки – теж не є ані гарантовано позитивною, ані виражено негативною деталлю.

Проте всі решта учасників курсу швидко почали ділитися на табори: кілька людей почали просто істеричити через те, що деякі команди дозволили собі озвучити можливість відсторонення майже-пенсіонера від роботи. Нам навіть “пощастило” вислухати проповідь про те, яке погане ставлення в нашій країні до людей похилого віку, як бракує поваги і як ми всі ганебно нехтуємо їхньою мудрістю. Явно, що комусь вся ця тема насипала солі у рану. Мене ж це заохотило до роздумів.

Порожня “повага”

Далеко не вперше я чую про необхідність поваги до віку. Ми живемо в культурі, де всі на словах дуже шанують літніх людей і уповають на їхню “мудрість”, де кожен кандидат у депутати тільки й талдичить, що про підвищення пенсій. Але це все здебільшого лицемірні твердження – не складно побачити, в якому реально стані наші пенсіонери. І проблема тут не тільки і не стільки у браку абстрактної поваги, і можливо, навіть не в розмірі пенсій, а в тому, що, на відміну від західних держав, у нашій країні дуже складно за період працездатності накопичити собі на пристойну старість. Відтак замість лицемірної псевдоповаги я пропоную інший підхід: хочете поваги до старих людей – СТВОРІТЬ КРАЩІ УМОВИ ДЛЯ МОЛОДИХ!

Але це був радше ліричний відступ – щоби розставити крапки над “і” щодо пустопорожніх балачок нашого народу.

Натомість мене (як людину, яка також є безвинною жертвою плину часу) значно більше цікавить інша річ – зв’язок віку і мудрості.

Джерела мудрості?

Річ у тім, що немає універсального критерія для оцінки “якості” чи “мудрості” людини.

Людина з п’ятьма вищими освітами може багато всього знати, але бути неспроможною свої знання застосувати на практиці задля користі хоч собі, хоч іншим. Людина з горою досвіду за плечима може виявитися нездатною вирішити проблему нового типу, яка вимагає нових підходів – тут досвід є радше перепоною, ніж перевагою. І навіть людина з великою кількістю перемог і досягнень може насправді бути пусткою, бо не факт, що вона добилася усього сама чи, тим паче, що вона здатна була би повторити свій успіх.

Я не кажу, що освіта, досвід чи успіх – це щось погане. Звичайно, набагато краще їх мати, ніж не мати. І краще працювати і спілкуватися з людьми, які мають хоча би щось одне із цього. Просто самі по собі ці якості не завжди свідчать про мудрість чи будь-яку іншу ефективність людини.

Молодість: нема грошей, зрілий вік: нема часу, старість: нема енергії. Але в реальності це не обов’язково так.

А що вже казати про вік…

Вік – це (вибачайте за очевидну очевидність) прожитий час. Кілька століть тому прожитий час прямо корелював з розумом, оскільки лише достатньо розсудлива/обізнана/хитра людина мала шанси дожити до сивини. Сьогодні, коли є відносно розвинута медицина, перевиробництво харчових продуктів, диких звірів майже не залишилося, і дедалі більше людей зайняті безпечною, нетравматичною роботою, вік є радше технічною характеристикою.

Звичайно, людина, яка прожила довше, суто технічно мала більше змоги здобути досвід/знання/успіх, ніж людина, яка прожила менше. 50-річний чоловік з дуже великою імовірністю буде досвідченішим, освіченішим і успішнішим за вдвічі молодшого юнака. Протилежна ситуація – маловірогідна. Але не всі люди використовують свій час однаково ефективно. Не всі 50-річні однаково досвідчені, освічені та успішні.

Насиченість життя

Я бачив чимало тих, хто у 22 зробив більше, ніж я у 30. Бачив я і людей за 60, які досягли менше, ніж я колись у 22. Ключове питання №1: наскільки активно людина використовує свій життєвий час?

Важко сказати, що є основним стимулом такої активності. Хтось просто народився “підірваним” в той час, як решта “плили за течією”. Хтось від самого початку мав більше можливостей, ніж інші, тому встиг більше спробувати за менший час. Хтось, подібно до мене, зрозумів, що якщо не докладати багато зусиль, якщо не поспішати, то можна прос*ати ціле життя і залишитися ні з чим.

Кого корисніше послухати? Того, хто успішно завершив десять проектів, чи того, хто має 10 років безперервного робочого стажу? Кого цікавіше послухати? Того, хто об’їздив півсвіту, чи того, хто щороку їздить на один і той самий курорт?

Це не означає, що когось взагалі не варто слухати, бо їм нема чого сказати: знання кожного можуть виявитися корисними за певних умов. Однак очевидно, що зі спілкування з одними ти виносиш в рази більше, ніж зі спілкування з іншими. Людина, яка жила насичено, багато всього побачила, з більшою імовірністю зможе дати практичну пораду чи підкинути цікаву ідею, ніж людина, яка просто жила довго.

Травми душі

Є діди, сповнені життя – подивіться на Трампа або на героя мемів про “Гарольда” Андраса Іштвана Арато, – є і вдосталь 20-річних, навіки загублених та позбавлених інтересу до будь-чого. Легенда про “молодьож з горящими глазами” така ж далека від реальності, як і легенда про “мудрих старців”. Але статистично, більш морально виснаженими є ті, хто мав більше часу виснажитися, тобто той, хто прожив довше. З віком притупляється здатність засвоювати нове знання, приходить втома і нерідко розчарування, яке викривлює сприйняття світу.

Тому друге важливе питання: наскільки вдало людина справляється із психологічними травмами, накопиченими за життя?

Колись один вусатий дивак сказав: “усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими”. Зовсім не обов’язково. Є ті хто працює над своїми помилками і навіть вчиться на чужих – і їх усяка біда гартує. Але є і багато тих, хто лише накопичує в душі гіркоту поразок, невдач і змарнованих можливостей, і чим довше вони живуть, тим темніша темрява у їхній голові. І я бачив таких людей, і слухати їхні поради не раджу, бо на кожну їхню “мудрість” трапляється стільки печалі, страху і злоби, що після них від ваших прагнень і мотивацій лишиться пустеля. На біса така “мудрість”?

Дух часу

У кожного нового покоління більше можливостей. Звісно, сказати, що всі сучасні 16-річні вже є професійними програмістами, психологами та підприємцями – це велике перебільшення, однак вони мають в своєму розпорядженні незрівнянно більше інструментів, ніж мав у свої 16 я. Навіть теоретична наявність таких інструментів сильно впливає на горизонти світосприйняття.

Сьогодні людина може провести в своє село Інтернет і замовити доставкою ноутбук, дистанційно здобути освіту, створити компанію, в якій працюватимуть люди з різних країн і які обслуговуватимуть сотні клієнтів по всьому світу. Якісь 20-25 років тому це було на межі фантастики. Зараз це доступно не всім, але дуже багатьом.

І звісно, серед сучасних 16-літніх буде багато безтолочів (як і в кожному поколінні), але толковіші представники сучасних 16-літніх будуть в свої 32 спроможнішими, наприклад, за мене зараз, бо вони від самого початку стартували у вищому темпоритмі і з ширшими горизонтами.

І світ не тільки пришвидшується, але і просто стає інакшим.

В радянські часи було круто, щоб людина мала 30 років безперервного стажу на одному місці. Мій послужний список зі зміною трьох робіт за останні два роки навряд чи сподобався б керівникам радянської доби. Але нині багатогранність мого досвіду, здатність подивитися на ситуацію з різних боків (як журналіст, як піарник, як держслужбовець) мої клієнти і керівники сприймають як переконливо сильну сторону.

І такі ж зміни творить дух часу поза робочою сферою. Покоління моїх батьків просто не розуміє, як це так, щоб у високого хлопця не було дівчини – ніби високий зріст є ультимативним аргументом для всіх дівчат, щоби з тобою зустрічатися. Це смішна і тотально незрозуміла логіка в сучасному контексті. Порада, яка була чудова 30 років тому, сьогодні може бути просто позбавленою сенсу.

Тому третє, заключне ключове запитання: чи мудрість людини досі актуальна?


Установка “за замовчанням”, що різниця у віці в більшу сторону обов’язково свідчить про більший розум, moral high ground чи якісь іще переваги, матиме з часом дедалі більше винятків. І ця тенденція зміниться лише у двох випадках:

  1. або якщо розвиток медицини сприятиме суттєвому посиленню працездатності і когнітивних здібностей у зрілому і похилому віці,
  2. або якщо внаслідок чергової світової війни цивілізація розвалиться і ми всі опинимося в умовах, де знову до сивини доживатимуть лише дуже розумні люди.

До того, як відбудеться один з цих сценаріїв, вибачте, але вік сам по собі підставою для якоїсь особливої поваги точно бути не може.

А щодо поваги в цілому – я є прихильником підходу, що з повагою потрібно ставитися до всіх людей, поки вони не доведуть своїми словами чи діями, що на повагу не заслуговують.

3 thoughts on “Критерій віку

  1. Дякую, як завжди якісний розбір.

    Трохи на іншу тему: “… я є прихильником підходу, що з повагою потрібно ставитися до всіх людей, поки вони не доведуть своїми словами чи діями, що на повагу не заслуговують”.

    Окрім москалів. Москаль повинен довести, що він – людина.

    Ти ж не говорив про “всіх людей” в розрізі “всіх українців”, а радше “всіх людей світу”?

    • Я говорив про усіх людей світу. Усіх конкретних, реально наявних індивідів, з якими ти можеш поспілкуватися наживо – не про абстрактні групи населення. Щодо абстрактних груп ми всі маємо стереотипи – переважно негативні – але до якої би з цих груп не належала конкретна особа, з якою я контактую, я за замовчанням припускаю, що ця людина заслуговує на повагу і з нею слід пробувати вести конструктивний і ввічливий діалог, навіть якщо я маю упередження щодо суспільних груп, до яких ця людина належить. В такому ставленні менше ризиків, ніж може здаватися, адже люди, які на повагу не заслуговують, в 90% випадків проявляють свою неадекватність дуже швидко без потреби у якихось хитрих перевірках.

      Скажімо, у мене ніколи не було потреби запитувати, чи людина є фанатиком будь-якої ідеології, поганим начальником, сексистом/ткою, учасником мережевого маркетингу, тролем чи хамом – вони всі здебільшого розкривають себе майже негайно. Лише невеликий відсоток людей недостойних поваги – це пройдисвіти і паразити, ошуканство яких повноцінно розкривається лише в середньостроковій перспективі.

      І так, все сказане вище стосується і росіян теж. Адже тобі не треба вести довгу серію філософських бесід про злочини Сталіна чи вади православ’я, щоби дізнатися, що людина ватнік – вона сама тобі скаже. І швидше, ніж ти очікуватимеш.

  2. проблема, що велика частина суспільства живе у полоні архаїчного підходу, коли кажуть: “він старший, він розумніший, уважай його, слухай”.

    по-перше, обізнаність, грамотність, вміння мислити та аналізувати взагалі від років не залежить. Поваги до свого віку вимагають ті самі дорослі, які при температурі ставлять гірчичники, розтирають уксусом дітей, закривають форточки і змушують “пропотіти”. і кричать про чіпи у вакцинах.

    по-друге, успішна доросла людина не обов”язково обізнана, мудра, грамотна. навіть сам знаю багато прикладів багатих і успішних людей, які кричать про чіпи у вакцинах і розтирають уксусом чи навіть горілкою при температурі. Розум і вміння мислити є радше допоміжними інструментами для успіху, але не ключовим чинником (важливий комплекс факторів, таких як удача, вміння ризикувати, риси характеру, щасливий випадок тощо).

    по-третє, так, життєвий досвід впливає на мудрість. але ще питання, як хто своїм досвідом розпоряджається (як ти зауважив). Є такі люди, які взагалі зі свого досвіду роблять хибні висновки та інших поучають. Крім того, досвід однієї людини не релевантний досвіду іншої людини.

    саме тому я вчу свою дитину не боятися і не “поважати” безумовно дорослих. коли дорослий підходе і починає поучати мою дитину “не стрибай у калюжах”, то моя дитина може йому відрізати “не ваше діло, мені батьки дозволяють”. бо вона знає, що багато дорослих – дурачки без культурного рівня та базових знань шкільної програми. А тому повага до людей залежить точно не від віку.

    тому цілком згоден із останнім реченням твого допису.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.