Відсутність значущого вибору як причина вигорання

Вигорання – це не просто втома. Це необхідність докладати вольових зусиль, щоб робити ті речі, для яких зазвичай ці зусилля потрібні не були.

Ілюстрація: The Economist

Цікавий матеріал про вигорання знайшов у The Economist. Раджу прочитати повністю, але найважливіше в цій статті – ближче до кінця матеріалу: вигорання пов’язане зі свободою вибору. “The depressive burnout, Ehrenberg suggests, feels incapable of making meaningful choices” (“Депресивне вигорання, припускає Еренберг, означає відчуття нездатності робити значущий вибір”).

Що таке “значущий вибір”? Це дилема, в якій серед представлених альтернатив є хоча б один варіант рішення, який принаймні для когось щось принципово змінить на краще.

Відсутність нагоди прийняти таке рішення може проявлятися у різних формах, як це видно на прикладах двох героїв матеріалу: “Susan was frozen by the suspicion there was always something else to choose; Steve was shackled by the incapacity to choose at all” (“С’юзан була знерухомлена уявленням, що завжди можна обрати щось інше, а Стіва ув’язнила неможливість обирати взагалі”).

Приклад Стіва – це історія хлопця із забезпеченої родини, який в цілому вів доволі успішне життя, але його взагалі ніколи не запитували, що в тому житті він сам хотів би робити. На певному етапі він зрозумів, що тупо не може змусити себе йти на свою в цілому непогану роботу.

Стів тут може у когось викликати антипатію, бо він білий заможний чоловік у розвинутій країні – мовляв чого йому іще не вистачає? Чого він “з жиру біситься”? Звичайно, відсутність вибору виглядає набагато гірше, коли людина народжується у якому-небудь депресивному мономісті на краю цивілізації і їй не просто доводиться жити життям, в якому її думка нікого не турбує, але при цьому ще й поганим життям. Однак, золота клітка – це все одно клітка. Уявіть, що ви постійно ходите тренуватися на престижний і дорогий тенісний корт, вами пишаються батьки, бо вони вас туди здали ще в дитинстві, все ваше коло спілкування крутиться навколо цього корту, після тренувань там подають чудові напої… от тільки маленька деталь: чим далі більше ви усвідомлюєте, що ненавидите теніс усім своїм єством і взагалі ніколи його не любили, але ваше оточення вас тупо не відпустить, навіть слухати не стане, якщо ви спробуєте кинути заняття. Як на мене, це страшно і сумно.

Коли варіантів забагато

Більш цікавим є інший приклад, приклад С’юзан, який показує, що надмірно розмаїтий вибір може бути навіть гіршою проблемою, ніж його повна відсутність: “…as anyone who’s tried to decide between 22 nearly identical brands of yoghurt in an American organic hypermarket can confirm, limitless choice debilitates far more than it liberates” (“…як підтвердить будь-хто, хто намагався обрати з-поміж 22 майже ідентичних брендів йогурту в американському гіпермаркеті органічних продуктів, безмежний вибір дає набагато більше виснаження, аніж свободи”). Тут спрацьовує парадокс вибору. Він змушує нас постійно відчувати, що (в силу обмеженості часу і здатності концентруватися) із-поміж безлічі варіантів ми обрали не найкращий, імовірно, взагалі відверто поганий. Статистично – це правда. Чим ближча вибірка можливих варіантів до нескінченності, тим більше імовірність, що ми обрали субоптимальний варіант, прямує до 100%. Це змушує зневірятися в собі і ховатися від світу з його безмежним вибором.

Але по факту – це ілюзія. Реальний вибір ніколи НЕ безмежний, навіть не дуже широкий.

Хоч ми і дуже мало знаємо про С’юзан як особистість, але суто з того факту, що вона живе у англо-саксонській країні і є жінкою з якісною освітою, вкрай малоімовірно, що вона могла би влаштуватися оленеводом в Якутії чи стати польовим командиром “Ісламської держави”. Не те, що це технічно взагалі-взагалі не могло би відбутися, але задля такого розвитку подій вона повинна була би докласти ЗАХМАРНО більше зусиль, і окрім того, мають виконатися набагато більше сприятливих умов, щоб це відбулося, аніж, скажімо, щоби вона просто стала успішною адвокаткою, лікаркою чи викладачкою в університеті в рідному місті.

Приклади з Якутією та ісламістами, імовірно, здадуться абсурдними, але якщо почати відсіювати варіанти за різними критеріями, починаючи від найбільш абсурдних, закінчуючи тими, які просто дуже малоімовірні чи не надто надихають, то з 22-х, чи з 2222-х варіантів у вас може залишитися всього 3 або 5, і з-поміж них вибрати буде простіше.

Джерело ілюзії

Окей, але звідки беруться оці 2222 варіанти? Якщо серед них більшість – ілюзорні, хто нав’язав нам цю ілюзію?

Ми живемо в епоху, коли з кожного утюга тобі розповідають, що “ти можеш добитися будь-чого, чого тільки захочеш”, стати будь-ким. Це тобі скаже і спікер на бізнес-тренінгу, і популярна співачка у своїй пісні, і твій далекий родич, який начитався езотеричної літератури. Ви їх чуєте не тому, що всі ці люди зацікавлені у вашому успіху і розкритті ваших талантів, а тому, що це зручна суперідеологія, щоби змусити всіх навколо впахувати ще більше за ще менші гроші.

Було би занадто грубо сказати, що ці твердження цілковито брехливі, але вони щонайменше є дуже перебільшеними. Чи ти можеш стати популярним музикантом, не маючи слуху і грошей на придбання інструментів? Так. Але, ой, не факт! І в тебе на це гарантовано піде набагато більше вольових зусиль і часу, ніж у людини, яка має схильності до музики і гроші, щоби тією музикою займатися. Адепти успєшного успєха роблять такі застереження нечасто, і ще рідше вони акцентують на цих застереженнях увагу своєї пастви.

Тож виходить, що спершу тебе накручують ставити завищені цілі, потім ти дізнаєшся, що час обмежений, вольовий ресурс не безкінечний, стартові умови все ж таки впливають на кінцевий результат, а світ дуже швидко змінюється, і твій нібито цікавий учорашній вибір сьогодні може втратити будь-який сенс через автоматизацію чи просто зміну хайпу. Невдоволення недостатньо швидким прогресом/недостатньо крутими результатами (навіть якщо вони хороші) підсилює оту-таки ілюзію, що можна було обрати щось інше, “могло бути краще”. Колективне несвідоме тобі каже: це ТИ САМ винен, бо ти неправильно вибрав, чи бо ти недостатньо вмотивований. Але починати все спочатку в якійсь іншій сфері – тяжко, тому рішення “поміняти все”, “поїхати світ за очі”, “почати з нуля”, на цьому етапі також уже не викликає враження “значущого вибору”. Кілька разів опинишся в подібній ситуації, особливо якщо справді було витрачено багато зусиль/грошей/часу – і ось тобі, маєш вигорання.

Як зазначалося на початку, є інші способи відібрати у людини значущість рішень, які вона приймає. Однак, на моє переконання, сьогодні чи не найбільш виразним і чи не найголовнішим коренем епідемії вигорання є саме ілюзія безмежного вибору, породжена хибною суперідеологією індивідуальної всемогутності.

Як з цим боротися?

  • По-перше, пам’ятайте, що всяка ідеологія має свої межі ефективного застосування і не може бути всеціло істинною. Так і сучасна суперідеологія індивідуальної всемогутності, що приходить до вас почасти у вигляді техноєвангелізму, позитивного мислення та неоліберального дискурсу: вона говорить, що все можливо і ви можете стати будь-ким, але це не зовсім так. Втілення амбіцій і подолання труднощів потребує не лише великого хотіння, але і тверезої оцінки реального стану справ.
  • По-друге, дослідіть і структуруйте власну долю. Проаналізуйте власні реальні можливості і обмеження. На який шлях вони вас ведуть? Що на цьому шляху залежить переважно від вас і що від вас майже не залежить? З-поміж яких альтернатив ви можете реально обирати? Яка із них додала би вам найбільше щастя в довгостроковій перспективі?
  • По-третє, вчіться радіти тому/цінувати те, що маєш. Це дика банальність, але більшість релігій світу тією чи іншою мірою говорять про це, бо людям в усьому світі притаманні невиправдані очікування і, як наслідок, болісні розчарування.
  • По-четверте, якщо ви хоча б трохи інфлюенсер, перестаньте поширювати ідею індивідуальної всемогутності. Ваші слова сьогодні “ти зможеш усе” за кілька років посприяють чиємусь психологічному паралічу. Не беріть гріх на душу.

І ні, я не кажу тут про протилежну крайність – забити на все і лишень спостерігати, як світ протікає повз тебе – я говорю, що потрібно ставити реалістичніші цілі на основі правдивішої картини світу. На практиці це набагато частіше означає “визнавати обмеження”, а не “бачити ціль і не бачити перешкод”. А ще, потрібно уважніше і доброзичливіше дивитися на себе самого тут і зараз, і трохи менше жити тим, що мало би (кому воно мало?) чи могло би (а чи справді могло?) бути колись потім. Все і всі навколо тебе женуть “бути лідером”, “№1”, “робити революцію у своїй галузі” і т. д, а ти спробуй вчинити “революцію” і стати лідером в трохи підзабутому мистецтві не-буття-лідером.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.