Десятиліття “Дамітріанства”

Моєму блогу сьогодні виповнюється 10 років. Ця знаменна дата мене застала в не найкращий для блогінгу час, але не написати нічого до цього ювілею було би геть неправильно.

Взагалі, для блогу 10 років – це космічна цифра. В моєму житті це магістратура і робота новинарем, кілька років життя в Німеччині з усіма перипетіями, які відбувалися у цей же час, і зміна трьох вельми специфічних робіт у політиці/уряді. Я-10-років-тому і Я-нині – це дві дуже різні людини, між якими вміститься іще третя. І у них усіх просто за будь-якою логікою не може бути спільного блогу.

Отже, пропоную кілька висновків про те, чого мене навчив мій власний блог за цей тривалий час у кілька принципово різних життів.

Вести блоги корисно

Люди мислять діалогічно, і коли співрозмовники недоступні, писання і читання заміняють діалог. Писання допомагає структурувати думки. Нерідко мене мучить враження, що я взагалі не думаю, якщо не пишу. І навпаки, коли я виписую свої міркування (навіть не надто наболілі), то відчуваю, ніби краще бачу і розумію все в цілому.

Ведення щоденників допомагає принаймні трошки перетворити своє життя на оповідь, на історію. А історію сприймати значно легше, аніж сирий хаос, із якого складається реальне життя. Якщо ж вести щоденник публічно, хоч це і шкодить відвертості, зате додатково дисциплінує, змушує структурувати свої думки старанніше, вчить працювати з аудиторією.

Окрім того, коли у блогу є аудиторія, висловлення своєї думки – це публічна, також часто навіть політична дія, що породжує для автора противників і прихильників, нові знайомства, нові можливості. Мої дописи мене зв’язували з новими людьми неодноразово, а ще – допомагали підтримувати спілкування з друзями на відстані.

Не годуй троля

Якщо говорити про роботу з аудиторією, то найцінніший урок який я отримав – про роботу з критичними коментарями. На початку, як і всі, я боявся критики, однак з часом зрозумів направду елементарні істини життя онлайн:

  1. Будь-який, навіть найтупіший коментар під твоїм дописом – це підвищення твоєї індексації. З цієї точки зору краще отримати сотню матюків у кількох обурливих гілках коментарів, аніж десять мовчазних “лайків”/”плюсиків”/”зірочок” від найвірніших друзів.
  2. Спілкування в блогах навчило мене прекрасному прийому: приймати речі at face value. Коли вам задають запитання (явно риторичне і з іздьовкою) “Звідки ти такий розумний взявся?”, дуже часто доречно не скаржитися на чийсь тон і не намагатися переплюнути іздьовку своєю, а відповісти на запитання по факту, так, ніби воно щире і серйозно поставлене. І взагалі, в Інтернет-спілкуванні доречно сприймати все буквально, не піддаватися на недо-натяки і нічого не додумувати.
  3. Якщо коментар ну геть захмарно хамський чи відверто тупий чи просто дивний, ніхто не зобов’язує вас на нього відповідати. Насправді, більшість коментарів, і хороших, і поганих не вимагають обов’язкової відповіді.
  4. Не всі критики є тролями. З критичних коментарів іноді можна і варто вчитися – і це той випадок, коли визнати поразку – це перемогти.

Банальності працюють

За час користування блогом я пробував різні прийоми суто щоби подивитися на ефект від них.

Чи то на щастя, чи то на жаль, але прості, банальні речі часто працюють краще за якісь хитросплетені багатошарові відсилки або нестандартні формати подачі. Одному Богу відомо, скільки ганебно втрачено мною потенційних читачів через тривалу дивну звичку називати дописи латинськими словами при тому, що тексти були майже завжди українською. I had to learn it the hard way!

Натомість коли я писав списки на кшталт “15 речей, які варто і не слід робити викладачеві” або коли я робив інтерв’ю із запитаннями мало не з підручника – їх активно читали і шерили. Коли я проводив конкурси, люди брали в них участь. Щоразу коли наприкінці року я підбиваю підсумки, вони стають одними з моїх найбільш відвідуваних дописів за рік.

Гадаю, це урок не так про блоги, як про життя. Не треба вигадувати восьмиколісний гідро-суб-велосипед, потрібно взяти засіб, який добре працює, і ним скористатися.

Зрозумій, навіщо ти пишеш

Мій блог за ці 10 років змінив кілька різних підходів, далеко не завжди ці експерименти були вдалими. Були спецпроекти. Були періоди, коли блог був дуже регулярним, повним новин про життя Могилянки, “Дамітріанство” було доволі тематичним, а відтак і затребуваним.

Проте більшу частину часу я писав про все на світі, що мені було ситуативно цікаво: ігри, вірші, рецепти, роздуми про політику, про мої особисті переживання тощо. Я вів блог радше як більшість людей ведуть свої сторінки в соцмережах. Проблема з таким підходом, що тоді блог читають тільки ті, кому ти цікавий сам по собі як особистість.

Другий підхід не обов’язково поганий. Все залежить від того, навіщо ти в принципі пишеш.

Якщо ставити за мету створити популярний блог з тисячами підписників, щоби потім продавати на ньому рекламу, то вузька тематизація, регулярні оновлення, чітке вияснення цільової аудиторії і суттєві затрати зусиль є необхідними. Я би навіть радив робити такий блог своїм основним хобі.

Якщо ж блог писати радше для самовираження, то просто слід одразу примиритися із фактом, що твоя писанина знаменитістю тебе навряд чи зробить. Ну точно не сама по собі.

Особисто я станом на 2021 рік усвідомлюю свій блог більше як пакет ідей та аргументів, до яких я можу звернутися або на які я можу послатися, коли стикаюся із певними повторюваними темами. Тут можна навести приклад моєї комплексної відповіді атеїстам, записки з подорожей або конспекти із книжок про природу влади. Імовірно, це не робить “Дамітріанство” дуже відвідуваним, однак виконує для мене специфічну функцію. Та і з певного моменту я перестав розглядати нарощування розміру аудиторії особистого блогу як ціль, за якою я готовий бігти.

Встигни, поки актуально

Я рідко гнався написати про щось просто тому, що це “хайпова тема”. Радше навпаки, я схильний писати про “новини другої сторінки” – речі, які важливі, але які далеко не у всіх на слуху. Вони мені дуже часто видаються цікавішими і ціннішими за найгучніші скандали і потрясіння (що направду нерідко виявляються пшиком, який ні на що не впливає).

В той час, як зумисне я рідко жену себе писати, одні з моїх найкращих текстів – ті, які написані практично у стані афекту, за одну спробу, одну редакцію і на одному духу. Такі мої тексти, зазвичай, найзліші, але і найбільше смакують читачам, як серед близьких друзів, так і серед тих, хто натрапляє випадково.

Та не завжди я ціную цей свій афективний стан. Часто я просто не дозволяю собі у нього увійти.

У мене назбирається мабуть з півсотні ідей, що їх я хотів викласти в дописах, але за браком часу або через сумніви, чи цим варто з кимсь ділитися, ці ідеї так і не були належним чином виражені. Мені прикро, бо нині повертатися до більшості із них уже просто запізно. Вони неактуальні. Нагоди здатися комусь із моїх читачів пророком змарновані і тепер треба чекати нових.

Старий блог кращий за новий

Перемістити аудиторію з одного ресурсу на інший – це невимовна морока. Більша, ніж я спершу собі уявляв.

Під час життя в Німеччині я спробував розділити один блог про все на світі на кілька окремих тематичних: та ж таки політика, ігри, самовираження/щоденникування тощо. Дуже скоро я переконався, що це була погана ідея.

По-перше, вести кілька окремих тематичних блогів – це означає знаходити в кілька разів більше часу на письмо і робити це значно послідовніше. По-друге, якщо “Дамітріанство” навіть без нових дописів продовжує генерувати якісь кліки за рахунок старих успішних дописів, то будь-який новий блог потрібно піднімати з абсолютного дна пошукових систем. І на цьому етапі розвитку онлайн-простору, це стає дедалі важче робити без хоча б якихось грошових вливань і без чималеньких вливань людино-годин.

Знову ж таки, це слід сприймати менше як скарги на життя і більше – як обставини, якими я не раджу нехтувати. Перед тим, як щось робити, зрозумійте, нащо воно вам. І подумайте, чи готові ви інвестувати у нове своє творіння сили і ресурси, без яких із нього нічого путнього не вийде. Якщо ні, то може для вашої цілі вистачить і вже наявного блогу/сторінки в соцмережах? Або може ціль треба переформулювати, щоб вона краще відповідала реальності?

Це застереження не лише від прикрого внутрішнього відчуття незавершеності, але і від засмічення простору Мережі недоведеними до пуття проектами.

Візуалізація рішає

Як пишуть автори “Пиши, скорочуй“, текст часто не головне.

Дедалі менше людей читають. Слів і символів навколо стало забагато, ми вічно бігаємо по них очима, але кількість людей, готових побачити за словами речення і абзаци, невпинно скорочується. Готових прочитати навіть невеликий текст від початку до кінця, побачити міжрядкові (чи навіть дуже прямолінійно сформульовані) смисли – взагалі одиниці. На жаль. Але, гадаю, це очікувано в епоху інформаційного перевантаження і потоків дешевого шуму. Бракує часу, бракує концентрації.

Відеоблоги чи інстаблоги за цих умов здаються значно зручнішими за тексти. Принаймні для споживача. “Картинка варта тисячі слів”. І навіть коли ти просто додаєш якусь банальну абстрактну заглушку з категорії загальнодоступних до свого текстового допису – допис читається краще.

Це той закон комунікації, про який мені добре відомо, але я все одно його частіше порушую, аніж дотримуюся. Я залишаюся автором текстів, а не ілюстратором. Я не беруся далі розвиватися ані у фотографії, ані у малюванні. Я не спішу робити власний канал, бо, знову ж таки, розумію, що нормальний канал потребуватиме додаткових ресурсів, які я не готовий витратити. Не готовий, бо (поки що) не бачу задачі, яку такий канал мав би виконати.

Все може змінитися в будь-яку хвилину. Але поки що я продовжую писати в цей бложик. Час від часу. Про все на світі.


Ось такі мої висновки.

Дякую Водрпресу за цю платформу! Це чудовий інструмент для безлічі людей. Не завжди я користувався ним найкращим чином, не завжди використовував його можливості наповну, але він все одно мені багато всього дав, і зберігати свої тексти тут мені спокійніше і зручніше, аніж у будь-якій соцмережі чи на будь-чиєму зовнішньому хитрозробленому сайті.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.