Щоби зрозуміти, чи може спорт, мистецтво чи будь-яка інша сфера суспільного життя бути поза політикою, треба спершу зрозуміти, що таке політика – і все стане на свої місця.
No peace, just war
Політика має кілька визначень, але найчастіше під “політикою” розуміють боротьбу за владу. Чомусь багато людей вперто вважають, що ця боротьба принципово “брудніша”, аморальніша за, скажімо, конкуренцію на ринку, сварки в сім’ї або міжусобні інтриги на робочому місці в будь-якій великій організації. Саме через цю ілюзію люди часто і намагаються сказати, що вони “поза політикою”. Ну а що? Нібито ж нікуди не висуваюся, в партії не об’єднуюся і на жодні посади не претендую – значить, я хороший!
Втім, якщо ви на полі бою прямо під час наступу противника раптом кинете гвинтівку і скажете, що воювати не збираєтеся, бо це все “брудно” і аморально, – це зовсім не означає, що по вас не стрілятимуть чи що кулі, осколки і снаряди не завдаватимуть вам шкоди.
В площині політичного протистояння, навіть якщо ви не підтримуєте жодного кандидата, ніколи не ходите голосувати, ви все одно, з дуже великою імовірністю, продовжуєте брати в протистоянні участь – просто не як активний учасник, а як пасивний ресурс. Як людина, чийого голосу не вистачило, щоби прибрати від влади корумпованого мера, або як людина, яка демотивувала когось від громадського активізму розповідями, що “та фся равно нічьо ні ізмєніццо”. Це здебільшого неусвідомлені рішення, але їхні наслідки потім гостро відчутні в реальності тисяч, а може і мільйонів людей.
Іншими словами, ілюзія аполітичності – це також політична позиція, дуже часто необхідна для тих чи інших політиків. Зрештою, майже будь-який уряд тримається не стільки на своїх активних прихильниках, скільки на пасивній, мовчазній більшості, яка ще не достатньо обурена, щоби йти і голосувати за опозицію.
Not politics, but policies
Гаразд. Але політика має інші визначення. Це не обов’язково боротьба. Політика – це також і певне правило або набір правил, встановлених урядом, як-то політика в сфері освіти або політика щодо забезпечення молоді житлом. Казати, що ти поза політикою в цьому сенсі – це або скаржитися на порядки, які панують в державі, або стверджувати, що тебе не стосується певний набір правил. Скажімо, державна політика України, спрямована на забезпечення молоді житлом, допомагала лише дуже незначній кількості осіб, я точно поза цією політикою. Інший приклад – якщо ти не навчаєшся і не навчаєш, і не маєш дітей, які навчаються, то так, напевно, ти можеш сказати, що ти поза політикою в сфері освіти.
Але чи можна сказати, що хтось із нас поза міжнародною політикою? Якщо говорити конкретно про взаємодію з РФ, то її дії супроти нас впливають на всіх і кожного – у вигляді коливань валюти. У вигляді зміни кількості населення міст внаслідок прибуття внутрішньо переміщених осіб. У вигляді російських серіалів про “щаслівую жизь” в часи застою, які дивиться ваша мама чи бабця, а потім ходить на вибори голосувати за ватніків. У вигляді газового шантажу, який прямо впливає на бюджет вашого домогосподарства.
За таких умов казати, що політика (хай навіть міжнародна) тебе не стосується – те саме, що казати, що тебе не стосується торнадо, яке руйнує твій будинок.
Life is all political
Нарешті, якщо говорити про політику як про нашу з вами всезагальну дискусію про порядкування спільними справами, то казати, що щось чи хтось існує поза політикою – це взагалі цілковитий абсурд. Це як бути поза законами природи.
Кожне наше повсякденне рішення – це голосування “за” щось чи “проти” чогось. Голосування словом, гаманцем, власними практичними зусиллями чи навіть їхньою відсутністю. В Україні це особливо відчутно, адже тут навіть вибір мови при звертанні до людини – це вже політична заява. Купівля цукерок певної марки – це вже не просто заява, це фінансова підтримка конкретної політичної групи з усіма її інтересами. Аналогічне можна сказати про щомісячну плату за електроенергію. Випив “Кока-колу” – підтримав бюджет США. Відмова від пакета на касі в супермаркеті – це дуже дрібна, одиночна, але публічна акція на підтримку довкілля, оскільки покупці поруч можуть послідувати вашому прикладу.
Політика – не десь там за стінами високих кабінетів. Політика – це все наше з вами колективне життя. Просто ті, кого ми називаємо владою, займаються цим колективним життям більш сфокусовано і з більшою кількістю ресурсів і повноважень. Але ніхто ніколи не поза політикою. Навіть якби не було війни з Росією, навіть якби ми жили в найблагополучнішій країні світу. Усе життя – політичне.
Я не критикую тут нікого конкретного із наших спортсменів, які на якихось змаганнях привіталися з росіянами, чи наших зірок, які на якомусь заході сфотографувалися з кимсь із російських знаменитостей. Люди часом просто не розуміють чи не задумуються, як якась їхня дія виглядає ззовні. Більше того, я навіть не вбачаю злого умислу в тому, що хтось із них захищає свого/свою колегу від гніву журналістів і громадськості – це нормально і зовсім не обов’язково свідчить, що у людини хибні погляди.
Але ідея про те, що спорт/музика/бізнес/тощо можуть поза політикою – це брєд, фактична помилка і наївна фантазія. І проблема не в знаменитостях, а в тому, що більшість нашого населення живе з такою фантазією. Чим швидше люди її позбудуться, тим краще. Бо якість нашого спільного життя залежить від дрібних повсякденних рішень кожного із нас, а якість цих рішень залежить від рівня усвідомлення (чи неусвідомлення) власної відповідальності.
Хочемо ми цього чи ні, життя кожної людини вплетене в політичну “екосистему”, вихід з якої – хіба що знайти якусь максимально віддалену від усіх людей гору чи острів (якщо такі ще лишилися) і жити там самому, відмовившись цілковито від від усіх благ цивілізації і від спілкування з іншими людьми.
Дамітріанство 