Доконечно дурію від вартості житла в Києві. Якщо раніше потрібно було заробити просто достобіса грошей, щоби отримати місце, придатне для проживання сім’ї з дитиною, то тепер потрібно заробити в півтора рази більше, ніж достобіса. І всі експерти навколо пророкують, що ціна ростиме далі.
Платинові метри
Якщо дуже коротко, ціна підганяється вгору скороченням пропозиції і зростанням попиту.
Попит завжди був, зокрема тому, що багатьом людям з грошима, окрім нерухомості, вкладати у щось інше складно і ризиковано. Бізнес треба розвивати і його можуть віджати чи легко зробити збитковим свавільні чиновники. Квартиру ж завжди можна здавати. Та і віджати 5 квартир марудніше, аніж один магазин.
Окрім того, дедалі більше іноземців стали купувати київські квартири з метою інвестицій. Київ стає своєрідним офшором з нерухомості.
Пропозиція ж скорочується зокрема через те, що міська влада почала тіпа робити вигляд, нібито вона починає вроді би хотіти думати про можливе наведення порядку із забудовою. Іншими словами, частина проблемних будівництв гальмується. І це було би правильно, якби (1) це робилося послідовно і всерйоз, а не точково і для “галочки”, і якби (2) проблемним новобудовам була якась внятна альтернатива. Адже чи не половина новобудов у Києві проблемні, а решта – “елітні” (себто продаються за дуже невиправдано завищеними цінами). Вторинний ринок почасти дорожчий за “елітні” або мутніший за “проблемні”, а житло за містом – це щоденні витрати на добирання до цивілізації. Складна дилема навіть для тих, у кого є гроші на квартиру.
За останні пару десятиліть ціна на житло в Києві знижувалася всього двічі – під час глобальної фінансової кризи і на початку активних бойових дій на Донбасі, коли всі очікували, що бої можуть дійти і до Києва. В обох випадках зниження було щось в районі до 15%, тобто не надто суттєвим, особливо враховуючи, що в усі інші роки вартість житла майже невпинно зростала. До кінця поточного року, наприклад, очікується, що вона зросте на 20-25%. Втім у мене враження, що в деяких більш-менш пристойних, непроблемних ЖК вона вже зросла відсотків на 30-40.
Коридори смерті
Це був довгий відступ, однак я цю тему завів не стільки про вартість житла, скільки про його планування.
В процесі перегляду сайту ЛУН і дуріння від того-таки зростання цін за метр я помітив прикру закономірність. За винятком деяких пентхаусів/таунхаусів та поодиноких нестандартних проектів, більшість “ново”-будов споруджені за цілком собі старими совковими стандартами. Так-так, площі більші і почасти трапляється якась цікавинка у плануванні, але осердя квартири лишається незмінним – це коридор. Саме його я побачив при уявному вході у більшість помешкань, представлених на сайтах забудовників. Довгий, гнітючий, вузький і похмурий. Саме на нього “чіпляються” всі кімнати, подібно до того, як м’язи “чіпляються” на кістяк.
Чому це погано?
По-перше, це просто незручно. Я це знаю, бо не раз і не два за своє життя тягав меблі та хатні прилади такими коридорами. І якщо сучасні побутові предмети просто незручно нести через коридор, то в радянські часи це було ще й набагато важче, адже меблі і апаратура важили більше.
Більшість предметів доводиться пересувати в найдальші закутки квартири, бо в сам коридор багато чого не поставиш, він вузький, НЕфункціональний. А ставити доводиться, бо треба при вході, як мінімум, роззутися і кудись повісити куртку. Отож, залазиш, як бєдний родствєннік, попід стіночкою чорті-як знімаєш свої лахи і продираєшся крізь завали якогось барахла у кухню (в квартирах поменше) або вітальню (в квартирах побільше).
В сучасних плануваннях іноді додають манюнький закуток для цих потреб – ніби люди заходитимуть строго по одному і роздягатимуться/вдягатимуться по черзі. Напевно, більшість планувальників житла мають дуже мало друзів.
По-друге, це депресивно. Я можу зрозуміти, нащо такі коридори в СРСР. Населення повинно було змалку і щодня морально готуватися до тривалих візитів у бюрократичні відомства з цими безкінечними коридорами і затхлими кабінетами, повними “повелителів вахти”. Ну і якщо доведеться йти ще більш похмурими коридорами КДБ на допит/розстріл – теж щоби почувався там, як удома. Є тільки вузький і безрадісний шлях вперед і купа непривітних дверей.
Але на біса такий підхід до планування простору нам сьогодні? Та ще і за гроші, які більшість населення країни собі і за десять років не назбирають.
А як правильно?
Приклад адекватного планування вживу я вперше побачив приблизно у 2007 році в гостях у свого університетського товариша. Втім, я певен, ви бачили багато подібних квартир в кіно. Назвемо це американським плануванням.
Куди потрапляють герої серіалу “Друзі”, коли вони заходять до своїх квартир у Нью-Йорку? У вітальню! Простору і найбільшу кімнату квартири. Усі ванні/спальні/дитячі/кабінети/тощо “чіпляються” на вітальню.
Імовірно, ви скажете, що вітальня – це просто коридор з більшою площею. Але не зовсім так. Більше = інакше. Вітальня є функціональним простором, а не лише сполучником між іншими кімнатами. Тобто не тільки легше заносити/виносити шафу чи диван, але в помешканні є і своєрідний центральний “публічний простір”. Якщо квартира доволі велика, таке планування ще й вирішує проблему шуму від сусідів. Свята/посиденьки відбуватимуться у вітальні, у центрі квартири, а не в одній з кімнат по периметру. Тобто не там, де одразу за стінкою хтось уже спить.
Звісно, багато що впирається в площу. Якщо квартира 40-метрова, в ній складно робити “центральну кімнату” з окремими кількома спальнями. Але в невеликому метражі можна було би принаймні зробити пристойний передпокій, в якому втомлена людина має місце, куди поставити покупки, з гідністю присісти, щоби зняти черевики. Тобто малий метраж не тільки не виправдовує коридори, але іще більше наголошує на необхідності раціонально витрачати простір.
Коридорне планування я помітив і в безлічі 60-ти, 80-ти, і навіть 100-метрових планів помешкань, що продаються прямо зараз. І завжди задавався одним і тим самим запитанням: який смисл платити кілька мільйонів гривень за трикімнатну хату з двома санвузлами і просторою кухнею, якщо ти все одно будеш в усе це багатство проштовхуватися крізь кролячу нору?
Сумніваюся, що київські квартири стануть доступними ширшому загалу в найближчі роки. І при цьому хаотична, руйнівна для міста забудова явно ще довго триватиме. Але, панове забудовники, якщо ви вже вирішили зафігачити весь цей простір хмарочосами, “як в Америці”, то можливо, варто хоча би запропонувати своїм клієнтам продукт, який трошки більше схожий на американський?
Совкові бараки дістали і вони не стають елітними від того, що при вході хтось наліпив ліпнину. І ні, від +25 поверхів елітними вони теж не стають. Але що гірше, відсутність різноманіття планувань, майже повна відсутність альтернативних моделей житла перетворюють Київ не просто на зону забудови, а на місто безкінечних похмурих коридорів.
Дамітріанство 