Антиросія

Зазвичай ідентифікація від противного – це ніби ознака несамостійності. Скажімо, якщо ви намагаєтеся робити все “не так, як Х“, то ви все одно залишаєтеся від цього самого Х по суті своїй залежними, просто зі знаком “мінус”. Тому до 24-го лютого поточного року я намагався усякому визначенню будь-чого шукати позитивний модус.

Проте дедалі більше я усвідомлюю, що ідеальний з моєї точки зору суспільний лад справді ніщо інше, як радикальна протилежність “рускому міру”. Москва вживає в звинуваченнях на адресу Заходу це слово – “Антиросія” – мовляв це те, у що Захід перетворює Україну. На жаль, закид занадто поспішний – Україні є ще над чим попрацювати на цьому шляху. Але утопічний стан, до якого ми справді прямуємо, і в якому я хотів би жити, важко описати краще, аніж словом “Антиросія”.

Звісно, тут одразу постає стільки запитань, стільки площин, що складно почати з чогось одного. Напевно, добре буде відштовхнутися від класики – якщо визначити три ключові елементи історичної Росії як “Самодєржавіє, Православіє, Народность”.

Несвобода = Неефективність

“Самодєржавіє” – це принцип “я начальник, ти дурак”, возведений в абсолют. Це дуже неефективний менеджмент, особливо у довгостроковій перспективі. Оскільки за такого підходу всі учасники системи намагаються задовольнити забаганки начальника, якими би брєдовими вони не були, рано чи пізно система буде змушена або радикально себе перебудувати, або розбитися об реальність.

Сповідування цього принципу Росією – це водночас і основна причина, чому ця війна взагалі почалася, і також одна з основних причин, чому наші ЗСУ спромоглися до цього часу знищити так багато техніки і військ ворога. Путінські генерали годували свого царя казочками, що Україна вітатиме їх квітами і що українська армія не протримається і три дні – це, звісно, його дуже заохотило віддати наказ про вторгнення, але це також і стало причиною величезних втрат з боку РФ в техніці і живій силі.

Незалежно, чи виграє Росія війну з Україною, чи програє, Росія вийде з цієї війни країною-ізгоєм і не виключено, що розвалиться – і це буде наслідком передовсім їхньої впертої схильності до деспотії, лобизання начальника, намагання догодити йому за будь-яку ціну і відмовитися від індивідуальної відповідальності за долю держави і свою власну.

Вони допустили появу царя, який убив/посадив/видворив усіх своїх конкурентів і критиків, а потім, природно, остаточно збожеволів від безкінечного перебування при своїй величезній і ніким не контрольованій владі. Коли він вирішив розпочати війну в ім’я свого “вєлічія”, не було нікого, хто б міг заперечити цьому брєду. Нікого, хто міг би запобігти тисячам жахливих смертей.

У країні з врівноваженою системою інститутів, де еліти регулярно оновлюються і є свобода слова, така трагічна дурниця була б набагато менш імовірною – бо люди були би зайняті розбудовою комфортного життя і вирішенням суспільних проблем, а не видумуванням якогось дурнуватого “вєлічія”.

• Я хочу жити в суспільстві, де є змога безкарно заперечити начальнику і щоби той врахував мою думку, якщо вона адекватна.
• Я хочу жити в суспільстві, де всі, хто має владу, є змінюваними і підзаконними.
• Я хочу жити в суспільстві, де всі люди мають, визнають і використовують свою суттєву частку відповідальності за власне життя та життя своїх сім’ї, міста, держави і світу.

Страждання

“Православіє” в його російській версії – це МММ. Це мазохізм, мракобісся і маячня. І звісно, я тут кажу не тільки (і не стільки) про формальну структуру РПЦ. Я говорю про, якщо взагалі так можна сказати, нематеріальні “цінності” росіян.

Їхнє православ’я оспівує аскетизм і превозносить страждання. Там, де одні християни спасаються лише вірою в Спасителя, а інші – добрими ділами, російські православні спасаються стражданнями. Таке враження, ніби Біблія – це якийсь маніфест бідноти. Ніби нема в ній нічого про милосердя, благословення і чуда, а є лише страждання заради них самих.

Справді, в Писанні неодноразово Господь протиставляє слабких сильним, і каже, що слабші благословенніші за сильних. Але ж це робиться супроти пихи багатих, розумних і можновладних, а не для того, щоби сказати, що сама по собі бідність чи тупість чи слабкість є чеснотою. Ніяка слабкість без віри до Бога не наближає. Христос приділяє увагу стражденним саме для того, щоби показати, що перед Богом всі рівні і бідний такий самий, але аж ніяк не кращий за багача.

Цар Соломон молиться до Бога “убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом для мене призначеним, щоб я не преситився та й не відрікся, і не сказав “Хто Господь?” і щоб не збіднів і не крав, і не зневажив Ім’я мого Бога“. Апостол Павло каже, щоби ніхто не величався, не був самоправедним, але російське “православіє” своїм надмірним перекосом у бік старцеванія, страстотерпців і великомучеників, по суті, і робить зі своєї пастви самоправедних жебраків.

З досвіду відвідин храмів МП знаю, що “православіє” на місцях може заходити настільки далеко, що картати людей за яскравий (не відвертий, просто яскравих кольорів) одяг і навіть засуджувати задоволення від смачної їжі. Ну і гадаю, ні в кого не буде сумніву, що в російському “православії” привітність до людей, особливо іншої віри – це смертний гріх, якого слід уникати більше, аніж будь-якого іншого.

Чи це виходить з релігійних постулатів християнства? Хіба якщо ці постулати трактувати у радикально перекручений і дуже збочений спосіб, якщо до них додати купу домішок, аж поки першопочаткова суть не обернеться супроти самої себе. Отже, ці релігійні установки – цілковите мракобісся, безнадійно відірване і від будь-якого здорового глузду, і від Святого Письма.

Не дивно, що возвеличення убогості і страждань дуже легко й органічно вкладалося свого часу у совковий світогляд, де бути розумнішим за інших чи багатшим за інших чи просто щасливішим за інших було соромно і небезпечно. І нині це все слугує для виправдання “політики вічності”, частини ідеології “руского міра”: мовляв усе було, є і буде погано, і це норма. Те, що у вас криві гнилі ізби, нема їжі і доріг, і ви готові прокладки з Бучі красти – це “богоугодно”. “Богоугодно”, що ти терпиш того ж таки вже згадуваного тупого начальника. “Богоугодно” своїм тєрпіловом уможливлювати злочини проти людства. Це мазохізм у найгіршому його прояві.

І звісно, як в совку, так і в інших ітераціях “руского міра” це все була і є лицемірна маячня, оскільки члени ЦК КПСС жили в непристойних розкошах, як і зараз живуть наближені до Путіна російські лідери, включно з Пшонка-стайл позолоченими церковниками на Escalade та навіть набагато елітніших тачках.

• Я хочу жити в суспільстві, де люди сповідують релігії, що заохочують розбудовувати і розвивати, лікувати і допомагати.
• Я хочу жити в суспільстві, де люди, незалежно від власних ідейних переконань, шукають правди і поважають критичне мислення.
• Я хочу жити в суспільстві, де проповіді людей не мають принципових розходжень з їхніми діями.

Бидлятість

“Народность” або ж, простою мовою, бидлізм я щиро ненавидів з дитинства, імовірно, навіть більше, аніж “самодєржавіє” і “православіє”. Ненавидів тупі примітивні похабні анекдоти. Ненавидів і досі ненавиджу чорною ненавистю бездумність аргументу “так усі роблять”, зневажливість фрази “будь прощьчє і люді к тібє патянуццо”, а особливо ненавидів хамство в стилі “Ти шо тіпа умний?”. Ненавидів коли люди дивувалися, що я не кайфую від ідеї упиватися вдриск під хрінову музику і ригати під забором. Ненавидів Задорнова, коли усвідомив, що той, по суті, воздає хвалу оцій усій простоті і тупості, “инєргії бєз вєктара”.

Твоя свобода – бути куском п’яного, обісраного бомжа. За це тебе ніхто не осудить. “Так дєлают фсє”. Твоя свобода – бути тупим, не бачити далі власного носа, не планувати далі, аніж на місяць вперед, не задумуватися про наслідки власних дій. Ну а нащо задумуватися? “Ти шо тіпа умний?”. Твоя свобода – зневажати усіх, кому вдалося більше, ніж тобі, і водночас – дико їм заздрити. “Патамуша ми народ прастой”.

Це не свобода ані “від”, ані “для”. Це пекло.

Така “народность” трапляється там, де поправді нема цивілізації. Вона трапляється тоді, коли в дійсності жодні регулятори не працюють. Там і тоді, де церква не вчить чеснот, де система освіти не вчить думати, де суспільство не заохочує розвиток та успіх, де держава не карає злочинців і не захищає жертв.

• Я хочу жити в суспільстві, де люди цілеспрямовані та мають здорові амбіції.
• Я хочу жити в суспільстві, де люди відрізняються одне від одного, кожен своїми смаками і талантами.
• Я хочу жити в суспільстві, де всі мають уявлення про пристойність і в усіх міжособистісних взаємодіях виходять з поваги до інших.

Усе інше

…І це я покрив лише загальні речі. В РФ узятися можна майже за будь-що – і ви знатимете, що я хотів би протилежного.

• Я хочу літературу, яка надихає і бадьорить (а не стимулює розкиснути у безкінечній депресії).
• Я хочу села, в яких якість доріг і комунікацій не поступається столичним (а не оті вигрібні ями, які РФ називає населеними пунктами поза межами МКАДу і Пітера).
• Я хочу чисті ліси і доглянуті заповідники (а не спалену тайгу).
• Я хочу міжнародну політику, заточену на розбудову багатогранних взаємно вигідних партнерств з якомога більшою кількістю країн світу (а не тотальну ізоляцію внаслідок спроб загарбати сусідів).
• Я хочу армію, яка перемагає технологіями та високим професіоналізмом своїх військових (а не нескінченною масою силоміць призваного гарматного фаршу на старючих машинах, що тупо знищують все на своєму шляху без розбору).
• Я хочу правоохоронні органи, які ефективно борються зі злочинцями і запобігають злочинам (а не стають найбільшою і найгіршою мафією в країні).
• Я хочу апарат пропаганди, який послідовно, чітко і аргументовано доносить позицію держави (а не ліпить докучі усі можливі й неможливі брєдові брехні, міняючи свої меседжі щогодини).

Якщо коротко, я хочу… Антиросію.

Реклама