2022

Сказати, що 2022-ий був поганим, було би занадто м’яко та неоригінально. Проблеми у більшості з тих, хто читатиме цей текст, подібні, а скиглення мало допомагає їх залагоджувати. Саме тому цьогорічні підсумки я спробую сфокусувати на хорошому, принаймні на тому, що дарувало мені впродовж року надію, на тому, що здавалося мені правильним, і на тому, що хоча би якоюсь мінімальною мірою наближало перемогу.

Почнімо з того, що я дуже нормально цьогоріч справився з базовим завданням “просто вижити”.

Рік війни – Евакуація

У перший день повномасштабної війни – 24 лютого – я прокинувся від маминого раннього дзвінка з простим повідомленням: “Прокидайся, почалася війна“. Той день я провів удома, слухаючи віддалені вибухи, читаючи новини, збираючи додаткову (розширену) тривожну валізу.

Моя рідна Лук’янівка постраждала від багатьох обстрілів, і досі там далеко не все відремонтовано.

Другий день я провів у метро з дівчиною та матір’ю і зрештою прийняв рішення, що ми спробуємо евакуюватися в одну із західних областей залізницею. Залізти в переповнений потяг було для мене одним із найнервовіших випробувань цієї війни. Проте велика честь і хвала Укрзалізниці, адже коли ми таки потрапили всередину, провідник робив усе, щоби створити пасажирам комфорт, наближений до звичайного. Його максимально шанобливе запитання “Чаю?” посеред апокаліпсису мені запам’яталося на все життя.

На третій день ми прибули до Львова, де нам дуже пощастило поселитися у друзів друзів на чудових умовах у зручному помешканні. Пізніше ми чули різні історії про захмарні ціни на житло, але дякувати Богу, особисто я став свідком справжньої братерської гостинності, вдячність за яку мені досі важко виразити повною мірою.

Фігури на воротах Собору Святого Юра замотані для захисту від вибухів. Атмосфера Bloodborne

За тиждень я відправив свою дівчину до Польщі, а згодом їй довелося рухатися далі – до Німеччини, де їй допомагали мої знайомі по роботі. Цей крок, очікувано, потяг за собою великі труднощі у наших стосунках, але хай навіть мені від того сумніше і важче, я зробив те, що мав зробити.

Наступного дня я прийшов до військкомату, звідки мене разом з багатьма іншими нестріляними хіпстерами дипломатично завернули, тож в подальшому я зосередився на своїй дистанційній роботі та спробах допомогти тим, кому я міг допомогти.

Далі були кілька дивних тижнів, коли у Львові було легше зустрітися з моїми київськими друзями, аніж до повномасштабного вторгнення в Києві.

Ну, як? Доїхали до Києва, дегенерати чортові?

За місяць, коли вже було очевидно, що парашні виблядки не візьмуть Київ, моя мама вирішила вертатися. Довго вагався, чи варто нагружати собою інфраструктуру столиці так скоро після припинення боїв, але зрештою, іще за місяць повернувся додому і я. Сонячні порожні вулиці Києва на початку травня справили на мене настільки гнітюче враження, що навіть усі разом узяті прильоти поблизу важко з тим порівняти. Проте решту року рідні стіни і рідне місто по-своєму мене зігрівали.

Рік війни – Донорство

Я спеціально пишу тут “донорство”, а не “волонтерство”, оскільки чудово розумію, що сам повноцінним волонтером не є. Перші місяці війни мені це дуже добре показали. Кільком людям я (в т. ч. дистанційно) допоміг евакуюватися чи поселитися. Але це далося мені настільки складно, що я навіть засумнівався, чи такий вже я добрий менеджер, яким хочу себе уявляти. Точно не волонтер. У волонтера, щонайменше, має бути велика машина.

Азов – сталь!

З донорством склалося ліпше, аніж з волонтерством, бо мені просто було чим ділитися. Переселенцям, волонтерам, бійцям та державним фондам з початку повномасштабки я пожертвував загалом понад 100К грн. Фактично, віддав усі свої бонуси і премії за рік. Напевно, для багатьох ці гроші здадуться чималими, але водночас це лише непомітна крапля у величезному океані, який нам потрібно створити, щоби втопити в ньому загарбницьку наволоч.

Окрім власних пожертв, мені вдалося успішно закрити два публічні збори: 62К грн на екіпіровку хорошому другу та понад 26К грн на дрон-камікадзе для давньої подруги. І він, і вона перебувають якщо не на нулі, то доволі недалеко звідти. Досі наївно вірю, що хтось із них завдяки отим зборам зможе вбити якого-небудь російського генерала чи, хрін з ним, хоча би полковника.

Війна заблокувала мої плани щодо біржі, які я собі складав рік тому. Та хоча ці двері тимчасово закрилися, відкрилися інші: нарешті, з’явилася змога купувати ОВДП, і не лише в гривні, і не лише військові. Навіть трошки образливо, що задля нормального розгляду моєї ще минулорічної заявки оператором ринку потрібне було жорстоке нищення близько половини національної економіки. Та напевно, краще пізно, ніж ніколи, чи не так?

Жертвував та інвестував я не лише гроші. Цьогоріч вперше в житті став донором крові, і вже скоро збираюся на нову здачу. Всім раджу. Перші кілька годин після здачі крові враження доволі специфічного сп’яніння, до того ж, це ще й ніби корисно як профілактика деяких серцевих проблем. Не знаю, чи мої 450 мл когось врятували, але щонайменше це рідкісна 4-та група з негативним резус-фактором, тож з великою імовірністю мо кому і знадобиться.

А ще я пожертвував близько кілограма воску і парафіну на виготовлення окопних свічок. Ніколи б не подумав, що моя пристрасть до свічок матиме практичне значення, та ще й не лише для мене, а і для когось, кому допоможе розігріти обід в окопі.

Рік війни – Правда

Не лише мої пожертви на тлі безмежних руйнувань, але і мій голос у безмежжі брехонь, конспірології і просто інтернетівського шуму може здаватися мізерним. Ну що може один простий українець проти міжнародної машини пропаганди?

  1. Написати про свої переживання тими мовами, які він знає.
  2. Заперечити абсурду про “нацистів” та “біолабораторії”.
  3. Поділитися свідченнями і доказами про те, що росіяни зробили з його домом, містом, областю.
  4. Попросити підтримки від своїх друзів за кордоном.

Але це вже щось, правда?

Творча робота Укрпошти посприяла відновленню мого давнього хобі – надсилання листівок друзям за кордон.

Власне, так я і зробив. Я не писав багато, бо часто просто не ставало нервів писати нібито очевидні речі. Але ось із таких речей, як мій коментар для статті Нолана Пітерсона, мій тутешній розбір російських наративів або моє пояснення на Facebook, чому ми з росіянами НЕ є братніми народами (і яке набрало майже 400 шерів), і складається наш величезний інформаційний фронт.

І навіть ті мої друзі в ЄС, які на початку війни ще мали якісь сумніви, нині займають значно чіткішу проукраїнську позицію і жертвують гроші нашим фондам. Так, на них вплинули Маріуполь, Буча, ЗАЕС, Ізюм, блекаути. Так, більшість поважних світових ЗМІ були схильні сумніватися в російській пропаганді. Так, у нас прекрасне МЗС, яке робить титанічну працю. Але в чому Зеленський правий, – то це в тому, що багато суспільств нас підтримували і підтримують більше, ніж їхні еліти. І це тому, що працювала “народна дипломатія”, тому, що у нас було багато толкових заробітчан, тому, що багато з нас володіють англійською, німецькою, французькою, іспанською і т. д.

Рік війни – Виживання

У постійних відключеннях, спричинених тим, що параша розбомбила половину нашої енергосистеми, важко знайти щось хороше, особливо коли живеш у багатоповерховій новобудові без центрального опалення і газу (тобто без електрики я не маю майже нічого). Втім, війна показала, і не лише Україні, що централізованість енергосистеми і її надмірна залежність від викопного палива – це дуже ненадійно. Тож блекаути – повчальний урок із виживання для всіх: і держав, і міст, і окремих сімей та людей.

Найцінніші скарби цього року.

Маю обережне сподівання, що в подальшому енергосистеми будуватимуться краще і екологічніше. А до того я разом з усіма людьми в тилу вправлятимуся в тайм-менеджменті та економії. Віднедавна я – гордий власник зарядної станції Bluetti та впевнений користувач газовими туристичними пальниками, тож навіть графіки 4+/4- для мене цілком стерпні. А за умов повноцінної справності мобільного Інтернету, це майже комфортні умови і для роботи, і для відпочинку. Крім того, я виділив частину грошей на облаштування буржуйки на моїй дачі – на випадок, якщо опалення зникне взагалі і в місті буде неможливо перебувати.

І так, я ані на секунду не забуваю, що всі ці випробування – абсолютно нікчемні порівняно з умовами, в яких нашим воїнам доводиться перебувати на фронті.

Рік роботи

Поїздка на роботу – це нагода вийти у світ, людей подивитися і себе показати

Неочевидний позитив блекаутів особисто для мене: через дуже поганий Інтернет цього грудня мені на роботі нарешті дозволили відвідувати офіс.

Попри війну, у нас в U-LEAD був дуже насичений і жвавий рік. Якщо не рахувати перших пару тижнів повного спантеличення, то решта часу мало чим відрізнялася від звичайних трудових буднів, а нерідко роботи було навіть більше, ніж завжди. Тож, за 2022-ий ми нашим комунікаційним відділом:

  • Запустили сайт Програми.
  • Змінили підхід до внутрішніх комунікацій на той, який я від самого початку вважав правильним.
  • Переформатували ньюзлетер для керівників громад.
  • Провели інформаційну кампанію про надану нашою Програмою екcтрену допомогу. Зокрема випустили на цю тему короткий фільм. Приємно знати, що надані тоді, ще навесні і влітку, намети, генератори, освітлювальні прилади та електроінструменти дійсно полегшують життя людям на місцях.
  • Прийняли в команду нового фахівця з соцмедіа і розпочали роботу з помічником редактора.
  • Поновили переговори з медіа-партнерами про надання грантів.
  • Попри купу організаційно-технічних проблем розрахувалися з усіма нашими підрядниками.

Нині я можу впевнено сказати, що моя робота йде вгору. Наступного року перед нами відкриваються масштабні і важливі задачі, які матимуть відчутний позитивний вплив і на людей на конкретних місцях, і на Україну в цілому. Це буде цікаво комунікувати, це буде приємно комунікувати! Дуже втішно входити у новий рік з цими амбітними, але реалістичними цілями.

Головна моя проблема з роботою цьогоріч полягає в тому, що окрім роботи (і війни) в моєму житті було дуже мало чогось іншого. Винятком з цього було хіба що літо.

Рік хорошого літа

Київ – прекрасний!

Це прозвучить дуже дивно, суперечливо, може навіть несправедливо, але у мене вперше за останні 5 років було хороше літо. Мене кидало із депресії у фаталізм, і я багато чого запланованого не встиг, але це все одно було чудове літо. З багатьох різних причин…

Можливо, справа у зниженні очікувань. Коли ти знаєш, що кожен день може бути твоїм останнім, коли ти розумієш, що все, що ти робиш – це дрібниці порівняно із подвигами наших воїнів, то принаймні на деякий час перестаєш думати у нав’язливих категоріях монетизації і досягнень. Відтак більше радієш тому, що є хорошого тут і зараз, і легше ігноруєш недосконалості свого життя. Минулорічний стид, що не зміг звозити дівчину закордон, здається майже іронічним, якщо взагалі адекватним.

Так, ми з друзями не змогли поїхати кудись далеко, ми не могли поїхати надовго, але ми пречудово провели час у них на дачі, посеред якої насипаний загадковий курган (я думаю, що вони там закопали попереднього власника). Ми слухали лекцію про зоряне небо на базі відпочинку на півдні Київщини. А ще ми їли на заправці посеред поля смачнющі хот-доги!

Можливо, справа у контрасті. Ось, лишень пару місяців тому, я уявляв, як тупі обісрані руZZкі уроди своєю масою завалюють останні вулиці Львова, жорстоко добиваючи в нерівному бою залишки людей, які не евакуювалися далі на Захід. А ось уже я чую новини про “жести доброї волі” на Півночі, потоплений флагман, звільнення Зміїного, хвацьку ліквідацію відомих колаборантів на Півдні, додаткову підтримку з боку Заходу, підготовку до звільнення Херсона тощо.

Найкращий колега – той, хто дозволяє пограти зі своїм чудовим коргі

Визначною втіхою було побачитися з друзями, які заїжджали до Києва з фронту. Тішило бачити їх живими і здоровими. Мене по-особливому, ніби якусь їхню бабусю, підтримувало те, що вони добре харчуються. Якщо у нашої армії є добра їжа, значить все буде добре.

Можливо, справа у надії. У вірі, що все це не просто так і що зрештою, після війни, ми дійсно “відбудуємо краще, ніж було”. Це трохи наївний наратив, але напевно, це найкраще з того, у що можна вірити прямо зараз.

Рік здоров’я

Коли війна, то ніби якось не до здоров’я, чи не так? Але насправді зараз потрібно турбуватися про себе більше, ніж зазвичай, оскільки невідомо, коли така змога зникне і коли вона знову повернеться.

Порося-В-Капюшоні цьогоріч був моїм основним консультантом з питань збереження психічного здоров’я

Впродовж року я двічі повторив свій мінімарафон занять із гантелями і навіть думаю ризикнути та сходити найближчими місяцями у спортзал (вперше за 7 років) – це буде дуже стресово, але я не шукаю простих шляхів. Цьогоріч я поставив собі перший зубний імплант (о, так, я древній, як світ, і це вкрай сумно) і наважився повидаляти червоні точки зі свого обличчя. Тобто я став на пару відсотків красивішим, ніж був. Не так і погано.

Окрім того, восени я вирішив дати своєму організму перепочинок і на три місяці повністю відмовився від алкоголю, тютюну та газіровки. Це було на диво просто. При цьому ж скоротив споживання лактози. Це все позитивно відобразилося на якості моєї шкіри, тож подібні розвантаження робитиму і в подальшому. Втім, за словами сімейної лікарки, мої основні проблеми – цукор у солодощах і сіль у фастфуді. З цими залежностями боротися треба не менше, ніж з алкоголем, хоч це й буде значно складніше.

, , ,

Так, попереду іще багато всього складного. Війна далека від завершення. Та і, всупереч популярній думці, війна все ж таки не скасувала усіх проблем, які були до неї – радше лише помножила ті проблеми самі на себе. Тому у кожного з нас на всякому своєму місці іще чимало роботи.

Гадаю, ми добре знаємо, яким є наше головне спільне бажання на 2023-ій.


Далі іде мій звичний блок подяк, але з багатьма учасниками, кому я не очікував, що буду дякувати, зокрема і за власне фізичне виживання у 2022-му.

Я дякую…

…Збройним Силам України – за те, що я в принципі маю можливість писати цей допис прямо зараз.

…Ярославу, Андрію та Насті – за те, що ви власноруч і безпосередньо робите задля Перемоги.

…Укрзалізниці – за титанічну працю з евакуації людей.

…українським енергетикам – за титанічну працю з відновлення електропостачання.

…спічрайтерам Президента Зеленського – за винятково якісно виконану роботу, ви – взірець у нашій сфері діяльності.

…усьому бізнесу на території України, який повернувся або й не припиняв працювати – кожен ваш відкритий ларьок, забігайлівка чи крамничка є маяком надії у цей час.

…Андрію Савчину – за те, що прийняв, як родичів, і був терплячим до мене і моїх близьких.

…М – за гору подарунків з Німеччини, а особливо – за пречудову зарядну станцію!

…Юрію Шейку – за щедрі пожертви на користь наших сил і за колись подаровану “Дюну”, це дуже підходяща книга у цей час.

…Йоганнесу Бартельсу – за порятунок сім’ї з Маріуполя та повсякчасну готовність допомогти.

…Зьорену Гербсту – за активну і щиру підтримку України.

…Петеру Савицькому, Нолану Пітерсону і всім іншим чесним міжнародним журналістам – за правду про те, що відбувається в Україні.

…Ігорю Савченку та всій його сім’ї – за прекрасний робочий матеріал для літературного ремесла 🙂

…Тій-Що-Греблю-Рве – за практичні поради і приклад самовдосконалення, який справді надихає.

…команді комунікацій Програми “U-LEAD з Європою” – за все, що ми встигли цьогоріч, і за те, що ми зробимо незабаром.

…команді “Ігровиміру” – за те, що ми дотримуємось наших традицій.

…Олегу “Тортику” Кобзарю – за відвагу перед лицем бюрократії.

…”1-0″ – за долучення до СПІЛКИ.

…Олені Міглазовій – за те, що наш будинок, попри весь цей адовий адок, і досі функціонує.

…моїй мамі – за терплячість.

…єпископу Української лютеранської Церкви В’ячеславу Горпинчуку – за невпинні молитви за Україну.

…та усім, хто нині волонтерить, донатить, доносить правду до міжнародної аудиторії чи наближає нашу Перемогу в якийсь інший спосіб.

Реклама

2 thoughts on “2022

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.