Narratives of Invasion

The main peculiarity of Russian propaganda is that Russians rarely try to craft a single attractive and consistent story. Instead they throw around many different (quite often contradicting) messages… and then they see which ones work. This might seem a strange, stupid or even schizophrenic approach, but the sheer number of people who listen to and follow the Russian narratives all around the world is astonishing.

The trick is that each message works for a different audience. This is a very postmodern approach where social bubbles and prejudices of various groups are exploited. The main aim is not to prove to the world that Russia is a great country (even Russian propagandists realize this is an impossible task), but to plant the seeds of doubt and distrust among the many big and small forces of the West, to make them feud with one another and to make them weak.

Десятиліття “Дамітріанства”

Моєму блогу сьогодні виповнюється 10 років. Ця знаменна дата мене застала в не найкращий для блогінгу час, але не написати нічого до цього ювілею було би геть неправильно.

Взагалі, для блогу 10 років – це космічна цифра. В моєму житті це магістратура і робота новинарем, кілька років життя в Німеччині з усіма перипетіями, які відбувалися у цей же час, і зміна трьох вельми специфічних робіт у політиці/уряді. Я-10-років-тому і Я-нині – це дві дуже різні людини, між якими вміститься іще третя. І у них усіх просто за будь-якою логікою не може бути спільного блогу.

Отже, пропоную кілька висновків про те, чого мене навчив мій власний блог за цей тривалий час у кілька принципово різних життів.

Пиши, скорочуй

Книга “Пиши, скорочуй” – бальзам для моєї душі. В ній викладено більшість правил написання хорошого інформативного тексту. Більше того, ці правила викладені в дуже добре структурованій формі. Тут на кожному розвороті є нове і важливе. Це одна з тих рідкісних книжок, де варто читати кожне речення. І навіть якщо певні думки повторюються, їх легко сприйняти і так само легко за потреби пропустити.

Із усього, що я читав за життя про редагування/написання текстів, це поки що найкраща книжка, яка залишає усі академічні підручники далеко позаду. Чому? Бо в “Пиши, скорочуй” викладено не абстрактну теорію, а систематизований практичний досвід, мегаактуальний для сучасного копірайтера, піарника, журналіста, редактора чи блогера. Я це кажу, як людина, яка неодноразово бувала в усіх цих іпостасях. Втім автори Максим Ільяхов та Людмила Саричева мають і теоретичну базу – праці Нори Галь, на які вони нерідко посилаються.

Далі – мій традиційний конспект-огляд прочитаного.

Запитайте у держави!

Відповіді на запити ЗМІ – це одна з основних і найбільш небезпечних функцій комунікаційників у міністерстві. Запити приходять у різноманітних формах: як офіційні паперові листи, як електронна пошта і як запитання у чаті в ФБ.

Кілька місяців роботи із запитами привели мене до низки висновків-порад, яких варто дотримуватися, щоб максимізувати імовірність швидкої та інформативної відповіді.

Чатократія

Як показав мій досвід перебування на держслужбі, приналежність до того чи іншого чату в українській владі говорить про вплив людини і її афіліації більше, ніж офіційна посада разом узята з автобіографією та резюме. Журналісти також стали часом постити якісь “зливи” із внутрішніх чатів партій і фракцій.

Однак це трохи катастрофічно, що люди, які вирішують долю країни, вирішують її в чатах. І втричі катастрофічніше те, що основним месенджером для цих людей є WhatsApp. Я кажу це як людина, яка використовувала різні колективні чати у кількох різних командах різного рівня успішності.

Захищено: Правда міністерства

Цей вміст захищено паролем. Щоби його переглянути, будь ласка, введіть свій пароль нижче:

Пароль:

Мовчання в Мережі

Ось уже далеко не перший рік, коли я не пишу майже нічого про основні теми, які обговорює Мережа. Ані тут, ані на Facebook, якщо не брати до уваги минулорічні вибори, то я навіть політику вже майже не коментую. І це не тому, що мені нема що сказати. Просто мовчати є вдосталь причин.

Чому я не говорю про те, про що говорять усі?

Мистецтво запитань і закидів

Минулого тижня по роботі був на кількох зустрічах депутата Єгора Соболєва з виборцями. Адеквату було більше, ніж я очікував – учасники зустрічей поводили себе здебільшого чемно, говорили про реальні проблеми і задавали слушні запитання. Та і Єгор – дуже вправний речник: навіть відверто беззмістовні “виступи” із залу він вміє повернути в конструктивне русло. Однак навіть коли йому вдавалося відбити словесний наступ “городських самашедших”, мій процент віри в нашу країну трошки падав – через сам факт поставленого недозапитання.

Nimses (огляд соцмережі)

Я багато критикував українські соціальні мережі за примітивно-патріотичний підхід у створенні. Також я говорив, що нам потрібні якісь альтернативи Facebook.

Створена 2017го року соцмережа Nimses нібито намагається задовольнити обидві мої претензії – вона і одразу цілиться на увесь світ, і принаймні намагається відрізнятися від усього, що нині у світі є. Але наскільки добре це вдається на практиці?

Неполітична криза Facebook

З обкладинки The Economist

Facebook переживає великий скандал і відгрібає за те, в чому головну соцмережу світу підозрювали давно: злив даних своїх користувачів. Звичайно, потенційна загроза цілеспрямованого використання даних компаніями типу Cambridge Analytica, особливо з політичною метою, видаються страхітливими. Але особисто мене як рядового користувача турбує не стільки конфіденційна інформація, яку про мене можуть злити, скільки та інформація, яку я сам хочу і не можу розповсюдити.

Facebook як платформа для обміну думками занепадає. І дедалі більше людей відчувають це на собі.