Плагіат – злочин без терміну давності

Коли я вчився в університеті, заборона плагіату для мене була інтуїтивно очевидним правилом, десь на рівні з тим, що на лекціях не можна шуміти, або з тим, що в кафетерії не можна жбурлятися їжею. І я не вважаю таке моє сприйняття ознакою якоїсь великої своєї “правильності”. Ну от просто нащо плагіатити? Шоб шо? Отримаєш стєпєнь і будеш тіпа умним? Якщо ти дебіл, то ніякий папірець цього не приховає.

Антиросія

Зазвичай ідентифікація від противного – це ніби ознака несамостійності. Скажімо, якщо ви намагаєтеся робити все “не так, як Х“, то ви все одно залишаєтеся від цього самого Х по суті своїй залежними, просто зі знаком “мінус”. Тому до 24-го лютого поточного року я намагався усякому визначенню будь-чого шукати позитивний модус.

Проте дедалі більше я усвідомлюю, що ідеальний з моєї точки зору суспільний лад справді ніщо інше, як радикальна протилежність “рускому міру”. Москва вживає в звинуваченнях на адресу Заходу це слово – “Антиросія” – мовляв це те, у що Захід перетворює Україну. На жаль, закид занадто поспішний – Україні є ще над чим попрацювати на цьому шляху. Але утопічний стан, до якого ми справді прямуємо, і в якому я хотів би жити, важко описати краще, аніж словом “Антиросія”.

Russia’s Biggest Lie

Russia’s aggression against Ukraine is built on a lie. And I want everyone in the world to understand that. This whole war – since the annexation of Crimea and fake “referendums” in Donbas in 2014 and up to the full-scale invasion on the 24th of February in 2022 – is based on a terribly, perversly fake pretense. Russian president as well as many Russian politicians on many occasions said that Russian speakers in Ukraine were somehow oppressed or that they are threatened by Ukrainian nationalists. This is the most absurdist nonsense I have ever heard in my lifetime. This I am saying as a person who was speaking predominantly Russian for the most part of my life.

Буття “поза політикою”

Щоби зрозуміти, чи може спорт, мистецтво чи будь-яка інша сфера суспільного життя бути поза політикою, треба спершу зрозуміти, що таке політика – і все стане на свої місця.

Занепад влади

Почну із застереження. В українській версії книжка називається “Занепад влади“, що є не цілком точним перекладом оригінальної назви (The End of Power), але відповідає суті. Сам автор, Мойзес Наїм, неодноразово зазначає, що принаймні на цьому етапі описані ним процеси ведуть радше не до зникнення реальної влади, а до її розмиття, до занепаду (decay). Більше того, він цілком свідомий, що навіть у форматі всього лише занепаду, а не кінця влади його ідея може здатися суперечливою, адже ми спостерігаємо нині, як розрив між багатими і бідними зростає, як великі корпорації укрупнюються і розширюють сфери своєї діяльності, як продовжується міжнародна концентрація медіа-сфери, як в Росії та Китаї посилюється тиранія і контроль за діями громадян і т. д. Про який кінець чи занепад взагалі може бути мова?

Давайте по порядку.

Усім нам наука

Нині багато людей обурюються, бо скандальний і не цілком адекватний політик Ілля Ківа захистив кандидатську дисертацію і отримав науковий ступінь у сфері державного управління. На знак протесту щонайменше один інший нардеп відмовився від аспірантури і один науковець спалив свій диплом. Розслідувачі “Бігус.інфо” навіть взялися аналізувати роботу Ківи на предмет плагіату та інших ознак ненауковості.

З одного боку, я трохи навіть радий, що Ківа здобув диплом, адже в суспільстві (принаймні у Facebook) знову жваво обговорюється проблема вітчизняної науки, а точніше – її системних провалів.

Передбачуваність

Звільнити держслужбовця, в теорії, задача не з легких. Після успішно пройденого випробувального терміну для звільнення потрібні серйозні підстави, перевірки/комісії і обов’язково обґрунтовані висновки про те, що людина не виконує свої обов’язки належним чином. І то, ці всі процеси можуть відбутися лише тоді, коли немає якоїсь кризи типу карантину через коронавірус. Саме заради таких визначених законом гарантій багато людей і йдуть на держслужбу. Люди асоціюють роботу на державу зі стабільністю, тобто передбачуваністю.

Однак, як показав мій досвід, насправді, звільнити держслужбовця та навіть цілий підрозділ зовсім нескладно.

Запитайте у держави!

Відповіді на запити ЗМІ – це одна з основних і найбільш небезпечних функцій комунікаційників у міністерстві. Запити приходять у різноманітних формах: як офіційні паперові листи, як електронна пошта і як запитання у чаті в ФБ.

Кілька місяців роботи із запитами привели мене до низки висновків-порад, яких варто дотримуватися, щоб максимізувати імовірність швидкої та інформативної відповіді.

Захищено: Правда міністерства

Цей вміст захищено паролем. Щоби його переглянути, будь ласка, введіть свій пароль нижче:

Пароль:

Fin, Мінфін!

Держава на карантині забезпечила мене респіратором

Управління комунікацій реорганізували, тож мій квест у Мінфіні трохи неочікувано добіг кінця. Сумно, адже більшість запланованого не встиглася, а все, що встиглося, вже перекроєне під бачення інших людей.

Водночас, я відчуваю гордість, адже наша команда протрималася в рази довше за наших попередників. Ми пережили разом з міністерством дві зміни міністра, прийняття та зміну бюджету, кілька місяців карантину і цілу купу великих реформаційних починань.

Традиційно, коли я йду звідкись, я пишу про речі, яких це місце мене навчило. В цьому плані мої 260 з хвостиком днів на державній службі виявилися особливо благодатним часом.