Narratives of Invasion

The main peculiarity of Russian propaganda is that Russians rarely try to craft a single attractive and consistent story. Instead they throw around many different (quite often contradicting) messages… and then they see which ones work. This might seem a strange, stupid or even schizophrenic approach, but the sheer number of people who listen to and follow the Russian narratives all around the world is astonishing.

The trick is that each message works for a different audience. This is a very postmodern approach where social bubbles and prejudices of various groups are exploited. The main aim is not to prove to the world that Russia is a great country (even Russian propagandists realize this is an impossible task), but to plant the seeds of doubt and distrust among the many big and small forces of the West, to make them feud with one another and to make them weak.

Антиросія

Зазвичай ідентифікація від противного – це ніби ознака несамостійності. Скажімо, якщо ви намагаєтеся робити все “не так, як Х“, то ви все одно залишаєтеся від цього самого Х по суті своїй залежними, просто зі знаком “мінус”. Тому до 24-го лютого поточного року я намагався усякому визначенню будь-чого шукати позитивний модус.

Проте дедалі більше я усвідомлюю, що ідеальний з моєї точки зору суспільний лад справді ніщо інше, як радикальна протилежність “рускому міру”. Москва вживає в звинуваченнях на адресу Заходу це слово – “Антиросія” – мовляв це те, у що Захід перетворює Україну. На жаль, закид занадто поспішний – Україні є ще над чим попрацювати на цьому шляху. Але утопічний стан, до якого ми справді прямуємо, і в якому я хотів би жити, важко описати краще, аніж словом “Антиросія”.

Про гідність

Я належу до людей, що так і не розчарувалися в жодній з новітніх українських революцій. Передовсім тому, що мої очікування не були надмірними, як це зазвичай буває у людей. Але також і тому, що я усіляко стараюся мислити в категоріях наслідків.

Занепад влади

Почну із застереження. В українській версії книжка називається “Занепад влади“, що є не цілком точним перекладом оригінальної назви (The End of Power), але відповідає суті. Сам автор, Мойзес Наїм, неодноразово зазначає, що принаймні на цьому етапі описані ним процеси ведуть радше не до зникнення реальної влади, а до її розмиття, до занепаду (decay). Більше того, він цілком свідомий, що навіть у форматі всього лише занепаду, а не кінця влади його ідея може здатися суперечливою, адже ми спостерігаємо нині, як розрив між багатими і бідними зростає, як великі корпорації укрупнюються і розширюють сфери своєї діяльності, як продовжується міжнародна концентрація медіа-сфери, як в Росії та Китаї посилюється тиранія і контроль за діями громадян і т. д. Про який кінець чи занепад взагалі може бути мова?

Давайте по порядку.

Звідки береться конспірологія і як їй протидіяти?

“Світовий уряд” виглядає десь так

Вигадування теорій змови, яке часто називають конспірологією, – цілком природна, притаманна людству річ. Але природна – не означає, що хороша. Пам’ятайте, помирати через анафілактичний шок, бо у вашого тіла пішла надмірна алергічна реакція – теж цілком природно – і погано, і тупо.

Ми біологічно налаштовані так, щоби шукати взаємозв’язок між різними елементами того, що ми спостерігаємо довкола себе. І коли мозку немає чим зайнятися, він починає шукати взаємозв’язки там, де їх уже може і не бути: ми намагаємося розгледіти якусь логіку у візерунках килиму на стіні, вирахувати імовірність випадання певного числа в лотереї або ж придумуємо теорію змови.

Homo Deus

На початку може здатися, що Харарі – один з тих екзальтованих авторів, які безмежно захоплені і засліплені здобутками людства. Харарі говорить, що ми побороли голод, хвороби і війну. Можливо, у коронавірусному і напруженому 2020-му так не здається, але суто статистично Харарі правий.

Байден переміг?

Голова Офісу Президента України та переобраний безтолковий мер Києва привітали Джо Байдена з перемогою на виборах президента США. І справді, схоже, що Байден стане 46-им американським президентом. Його опоненту і поки що чинному президенту Дональду Трампу доведеться щонайменше судитися за перерахунок голосів у двох, а ймовірно, що і в трьох штатах (Пенсильванія, Невада і Джорджія), щоби відібрати у Байдена перемогу.

Джерело: Associated Press. Станом на 17:30 8.11.20

Хоча суди і перерахунки навряд чи щось принципово змінять, вітати Байдена ще трохи рано.

У пошуках щастя: Жижек VS Пітерсон

Найбільш довершена інтелектуальна розвага з усіх, які я бачив. Філософська дуель двох мислителів сучасності: культового серед ліваків Славоя Жижека та неоконсервативного ніцшеанця Джордана Пітерсона. Мало що в цьому житті піднімало мені настрій більше за ці майже три години їхніх розмов.

Хто такі консерватори?

Раніше я вже пояснював тонкощі визначення ідеологічної приналежності. Хто пам’ятає ті пояснення, пам’ятає також, що із самим визначенням ідеологій часто є плутанина. Скажімо, коли хтось говорить “я ліберал”, то найлогічніше одразу уточнити, в чому саме ця людина ліберал.

Шлях до несвободи

“Шлях до несвободи” – моя перша книжка на Kindle

Книга “Шлях до несвободи” (The Road to Unfreedom) одного з моїх найулюбленіших інтелектуалів Тімоті Снайдера – дуже амбіційна. Вона про історію, свідками якої ми є. Але це праця не просто про події. Це книга про конкретних функціонерів та про глобальні ідеї, що рухають цими подіями.

Снайдер описує перетворення в Росії, Україні, ЄС і США у період з 2011 по 2016 роки. Серед охоплених подій: протести на Болотній площі, Євромайдан, анексія Криму і вторгення Росії на Донбас, криза біженців, Brexit і перемога Дональда Трампа на виборах президента США. Цікаво читати книгу, яка написана як історична, але розповідає про те, що відбувалося з тобою, твоєю країною і твоєю епохою от лише буквально вчора. І немає жодних сумнівів, що ці події матимуть значний вплив на подальший плин історії.