“Безодня” (Влад Сорд)

“Безодня“, серія коротких оповідань, написаних учасником бойових дій Владом Сордом, – це напевно найбільш підходяща художня література для читання, коли над тобою нависає загроза повномасштабного вторгнення російської армії. Збірка розповідає не стільки навіть про війну на Донбасі, скільки про ситуації, спричинені цією війною, про звичайних (і не дуже) людей, що опинилися у цих ситуаціях. Усі розповіді по-своєму похмурі, але більшість із них я би не назвав депресивними.

Правда і вигадка тут розмиті і перемішані. Очевидно, що багато, якщо не більшість, героїв принаймні частково списані з реальних людей. Але де саме запозичені з реальності факти переростають у байку, сказати буває складно – через це навіть деякі фантастичні елементи здаються радше перебільшенням, таким собі магічним реалізмом, аніж цілковитою фантастикою. Це своєрідний weird west в декораціях війни на Донбасі. І лінія розмежування – це також і лінія контакту з незвіданим і нереальним.

“Земля обітована” Барака Обами

Для мене книга Барака Обами стала першою за багато років аудіокнигою. І усім іншим я радив би її саме не читати в паперовому форматі, а слухати аудіо в оригіналі, адже Обама читає свою книгу сам, виразно і з інтонаціями, які додають динаміки і об’ємності його розповіді. Його історія про труднощі роботи президента наймогутнішої країни світу неабияк підтримувала мене впродовж останніх пари тижнів.

Пиши, скорочуй

Книга “Пиши, скорочуй” – бальзам для моєї душі. В ній викладено більшість правил написання хорошого інформативного тексту. Більше того, ці правила викладені в дуже добре структурованій формі. Тут на кожному розвороті є нове і важливе. Це одна з тих рідкісних книжок, де варто читати кожне речення. І навіть якщо певні думки повторюються, їх легко сприйняти і так само легко за потреби пропустити.

Із усього, що я читав за життя про редагування/написання текстів, це поки що найкраща книжка, яка залишає усі академічні підручники далеко позаду. Чому? Бо в “Пиши, скорочуй” викладено не абстрактну теорію, а систематизований практичний досвід, мегаактуальний для сучасного копірайтера, піарника, журналіста, редактора чи блогера. Я це кажу, як людина, яка неодноразово бувала в усіх цих іпостасях. Втім автори Максим Ільяхов та Людмила Саричева мають і теоретичну базу – праці Нори Галь, на які вони нерідко посилаються.

Далі – мій традиційний конспект-огляд прочитаного.

Загадкова сова

Склав чудовий пазл “Історія мудрої сови”. Це одна з тих дерев’яних головоломок, що нині широко рекламуються. В моєму випадку я вирішив придбати головоломку у GO Puzzle. Оскільки історично прізвище мого роду – Сова, мені нескладно було обрати малюнок.

Занепад влади

Почну із застереження. В українській версії книжка називається “Занепад влади“, що є не цілком точним перекладом оригінальної назви (The End of Power), але відповідає суті. Сам автор, Мойзес Наїм, неодноразово зазначає, що принаймні на цьому етапі описані ним процеси ведуть радше не до зникнення реальної влади, а до її розмиття, до занепаду (decay). Більше того, він цілком свідомий, що навіть у форматі всього лише занепаду, а не кінця влади його ідея може здатися суперечливою, адже ми спостерігаємо нині, як розрив між багатими і бідними зростає, як великі корпорації укрупнюються і розширюють сфери своєї діяльності, як продовжується міжнародна концентрація медіа-сфери, як в Росії та Китаї посилюється тиранія і контроль за діями громадян і т. д. Про який кінець чи занепад взагалі може бути мова?

Давайте по порядку.

Щоденник книгаря

Щоби уявити собі атмосферу, яку створює “Щоденник книгаря”, треба пригадати який-небудь типовий британський детектив на кшталт серії про міс Марпл. В маленькому провінційному містечку на тлі древних родинних маєтків і господарств, на тлі майже казкових і трохи суворих пасторалей стається загадкове убивство, розслідування якого неодмінно вскриває купу місцевих інтрижок і прихованих дивацтв. А тепер уявіть собі те саме, тільки без убивства, розслідування і детектива. Що залишиться? Пасторалі, древність, інтрижки і дивацтва. Ось цього всього повно у “Щоденнику книгаря” – збірці анекдотичних замальовок з життя реальної книгарні в шотландському Віґтауні.

Відсутність значущого вибору як причина вигорання

Вигорання – це не просто втома. Це необхідність докладати вольових зусиль, щоб робити ті речі, для яких зазвичай ці зусилля потрібні не були.

Ілюстрація: The Economist

Цікавий матеріал про вигорання знайшов у The Economist. Раджу прочитати повністю, але найважливіше в цій статті – ближче до кінця матеріалу: вигорання пов’язане зі свободою вибору. “The depressive burnout, Ehrenberg suggests, feels incapable of making meaningful choices” (“Депресивне вигорання, припускає Еренберг, означає відчуття нездатності робити значущий вибір”).

“Корабель шаленців” Тараса Лютого

Тема божевілля була мені цікавою здавна. Від філософських питань до максимально прагматичних: від “Чи існує взагалі психічне здоров’я?” і “Що змушує людину божеволіти?” до “Як вберегти власну адекватність?”. Тому не дивно, що мене зацікавила книга мого колишнього викладача Тараса Лютого “Корабель шаленців“.

“Корабель шаленців” розповідає про те, як безумство змальовується, пояснюється, а часом і проявляється у філософії, релігії та мистецтві. Тобто це не підручник з психології, але радше коротка розвідка у те, як божевілля відображено в духовних практиках і класичних творах.

Алгоритми мене не знають

Вдогонку до мого конспекту-рецензії на книгу Харарі, ще трошки критики технологічного євангелізму.

Харарі зазначає, що алгоритми знають нас нібито уже подекуди краще за нас самих. Можливо, колись так і буде, але точно до цього стану ще далеко.

Скажімо, що робити з цією дурацькою темою, коли ти зайшов на сайт, купив книжку, а потім тобі реклама цієї книжки показується ще три тижні – коли навіть ця книжка вже давно тобі прийшла доставкою? Так, звісно, можна просто клікнути “вже придбано” і реклама зупиниться, але як на мене, це чітка демонстрація того, що алгоритм сам по собі не враховує і не знає, що товар уже придбано чи що, можливо, людина почитала опис і передумала взагалі собі той товар брати, чи що може взагалі при наборі слова у пошуковику вискочило, як це часто буває на незручних малюсіньких екранчиках смартфонів, зовсім щось не те, що спочатку людина хотіла знайти.

Але є іще значно глибша проблема…

Homo Deus

На початку може здатися, що Харарі – один з тих екзальтованих авторів, які безмежно захоплені і засліплені здобутками людства. Харарі говорить, що ми побороли голод, хвороби і війну. Можливо, у коронавірусному і напруженому 2020-му так не здається, але суто статистично Харарі правий.