2022

Сказати, що 2022-ий був поганим, було би занадто м’яко та неоригінально. Проблеми у більшості з тих, хто читатиме цей текст, подібні, а скиглення мало допомагає їх залагоджувати. Саме тому цьогорічні підсумки я спробую сфокусувати на хорошому, принаймні на тому, що дарувало мені впродовж року надію, на тому, що здавалося мені правильним, і на тому, що хоча би якоюсь мінімальною мірою наближало перемогу.

Почнімо з того, що я дуже нормально цьогоріч справився з базовим завданням “просто вижити”.

“Я роблю недостатньо”

Переживаю “провину вижившого” вкупі з тугою за рідним містом, за різними речами, які залишилися вдома. Постійно думаю, що або дім розграбували, або що в нього влучила ракета і він завалився, і ламаю голову, що робити, якщо сталося перше або друге. Війна – тяжка психологічно навіть для того, кому пощастило не бути під постійними обстрілами і не бачити смерть в обличчя.

2021

Цей рік – ніби місток, підвішений між двома горами. З одного боку, він багато в чому є лише логічним продовженням минулорічної, вже добре заїжджаної історії про коронавірус. З іншого – він уже затьмарений загрозами року майбутнього. Екзистенційно 2021-ий дуже несамостійний. І я в ньому так само несамостійний, адже цього разу щорічні підсумки значно менше стосуються того, що роблю особисто я, і значно більше того, що відбувається довкола мене.

Вакаційна рефлексія

Мій відпочинок добігає кінця, і я, на прохання одного з колег, пишу коротенькі міркування про явище відпустки. Це майже очевидні висновки, здобуття яких потребувало тяжкої і тривалої праці.

Десятиліття “Дамітріанства”

Моєму блогу сьогодні виповнюється 10 років. Ця знаменна дата мене застала в не найкращий для блогінгу час, але не написати нічого до цього ювілею було би геть неправильно.

Взагалі, для блогу 10 років – це космічна цифра. В моєму житті це магістратура і робота новинарем, кілька років життя в Німеччині з усіма перипетіями, які відбувалися у цей же час, і зміна трьох вельми специфічних робіт у політиці/уряді. Я-10-років-тому і Я-нині – це дві дуже різні людини, між якими вміститься іще третя. І у них усіх просто за будь-якою логікою не може бути спільного блогу.

Отже, пропоную кілька висновків про те, чого мене навчив мій власний блог за цей тривалий час у кілька принципово різних життів.

Інші однокласники

Цього червня минуло вже аж 15 років, відколи я закінчив школу. Дивовижний шмат часу! Це вдвічі більше, ніж я провчився в Могилянці, вчетверо довше, ніж я прожив у Німеччині, зрештою, це на 50% довше за саме навчання в школі.

Неробство у хворобі

Узяв додаткові вихідні – не заради поїздки чи якихось особливих заходів, а просто щоби перемкнутися, дозволити собі нічого продуктивного не робити, просто посидіти і подумати.

Побути самому із собою, просто побайдикувати – це дуже важлива практика, адже без нічого-не-робіння не буває ані інсайтів, ані креативності. Точно це можу сказати, бо в моєму житті були і періоди тривалого байдикування, і періоди активної роботи. Якщо вони довго не змінюють одне одного – це пекло, в якому твоя душа тупо і безрезультатно вигорає.

2020

“З ким рік зустрінеш…”

Перша гостя на порозі мого дому в 2020-му прибула в костюмі Піщаної Виразки. Це був справді хороший костюм за мотивами гри “Мор. Утопія”. Але хто ж міг подумати, що цей візит буде пророчим?

Рік тому я казав, що “2019-ий був роком потрясінь і бур“. І тому я бажав, щоб 2020-ий був “добрішим до всіх нас“. Знову ж таки, не хочеться бути забобонним, але про всяк випадок цього разу я уникну побажань щодо прийдешнього року.

Річ навіть не в тому, що 2020-ий виявився тяжчим, але це явно не був добрий рік. Як на мене, щодо нього найкращим епітетом буде слово “дурнуватий“. І в багатьох випадках це навіть не через коронавірус… Окей, часто це було опосередковано через коронавірус.

ОСББ: Вихід

Хто останній виїде з будинку – вимкніть світло.

Цього тижня я пішов з Правління ОСББ. Мій вихід – своєрідна остання відчайдушна спроба хоча б трохи вправити мізки решті мешканців будинку. Але Збори, які у нас відбулися, змушують сумніватися, що тут взагалі можна якось зарадити ситуації.

Fin, Мінфін!

Держава на карантині забезпечила мене респіратором

Управління комунікацій реорганізували, тож мій квест у Мінфіні трохи неочікувано добіг кінця. Сумно, адже більшість запланованого не встиглася, а все, що встиглося, вже перекроєне під бачення інших людей.

Водночас, я відчуваю гордість, адже наша команда протрималася в рази довше за наших попередників. Ми пережили разом з міністерством дві зміни міністра, прийняття та зміну бюджету, кілька місяців карантину і цілу купу великих реформаційних починань.

Традиційно, коли я йду звідкись, я пишу про речі, яких це місце мене навчило. В цьому плані мої 260 з хвостиком днів на державній службі виявилися особливо благодатним часом.