Цей рік – ніби місток, підвішений між двома горами. З одного боку, він багато в чому є лише логічним продовженням минулорічної, вже добре заїжджаної історії про коронавірус. З іншого – він уже затьмарений загрозами року майбутнього. Екзистенційно 2021-ий дуже несамостійний. І я в ньому так само несамостійний, адже цього разу щорічні підсумки значно менше стосуються того, що роблю особисто я, і значно більше того, що відбувається довкола мене.
Read More »Минув рік від початку каратину і трошки більше року пандемії в цілому. Впродовж усього цього часу я нерідко стикався із запитанням “Чи довго ще боятися?”. Я читав його в новинах на плакатах людей, невдоволених тим, як влада справляється з кризою. Це запитання негайно з’являється в очах людей щоразу, коли в транспорті чи закритому приміщенні поруч із ними хтось кашляє. Та і сам я не без роздратування задавався цим запитанням, коли вкотре бачив, як закриваються крамниці і кафе, коли чув новини про те, що дієва і доступна вакцина буде ще нескоро, і звісно, коли хтось із моїх близьких чи друзів отримував підтвердження захворювання на коронавірус. Ось і нині я думаю, чи довго ще боятися, поки мій батько лежить в лікарні під апаратом ШВЛ.
Read More »
Перша гостя на порозі мого дому в 2020-му прибула в костюмі Піщаної Виразки. Це був справді хороший костюм за мотивами гри “Мор. Утопія”. Але хто ж міг подумати, що цей візит буде пророчим?
Рік тому я казав, що “2019-ий був роком потрясінь і бур“. І тому я бажав, щоб 2020-ий був “добрішим до всіх нас“. Знову ж таки, не хочеться бути забобонним, але про всяк випадок цього разу я уникну побажань щодо прийдешнього року.
Річ навіть не в тому, що 2020-ий виявився тяжчим, але це явно не був добрий рік. Як на мене, щодо нього найкращим епітетом буде слово “дурнуватий“. І в багатьох випадках це навіть не через коронавірус… Окей, часто це було опосередковано через коронавірус.
Read More »
Дамітріанство 