Чого я навчився від батька?

Мій батько помер після двох дуже тяжких років: грижа, коронавірус, інсульт, численні приступи, неочікувано складна виразка і зрештою – як причина смерті – запалення легень. Це був час майже постійних випробувань і для нього, і для мене, і для моєї мами. Іноді йому легшало і здавалося, що реабілітація працює: “ось іще би так пару місяців, і він повністю видужає”, думалося мені. Але ці епізоди надії швидко обривалися наступним приступом і наступною страшною та виснажливою поїздкою до лікарні на кареті швидкої допомоги. Зрозуміло, що одна із таких поїздок рано чи пізно мала стати останньою, але зрештою їх відбулося стільки, що вони вже не сприймалися, як щось надзвичайне, тому важко було повірити, що кінець настане саме цього тижня. Останній виклик швидкої принципово відрізнявся від інших лише тим, що лікарі дуже довго не могли визначити причину погіршення батькового стану – “підозрюваних” недуг накопичилося забагато.

Мені гірко через те, що, поки він був живий, я так і не спромігся по-справжньому розвеселити батька, вирвати його з лабет його вічно похмурого настрою. Мені завжди здавалося, що його похмурості має бути якась відповідь, спосіб її подолати, що зрештою я зможу зробити батькове життя кращим. Але сподіваного ефекту я ніколи не досягав. Нині мені не стільки шкода батька через усі болі, що він пережив перед смертю, скільки через усю радість, якої він не доотримав за своє життя.

У пам’ять про нього я розповім про речі, яких він мене прямо чи непрямо навчив. Це квінтесенція того, що я виношу із моїх із ним взаємин. Моя віра не зобов’язує говорити “про покійних тільки хороше”, тому це будуть не пустопорожні пафосності, а правдиві висновки.

Музей радянського побуту

Мене вразила чергова знахідка у халабуді на моїй заміській ділянці. Тумба-домовина – так я називаю предмет, який я там відкопав.

Цей вид меблі по висоті і ширині – як ліжко. Майже не має зачіпок і виступів, отже його незручно переносити, хоч вага у нього і скромна (що, до речі, є рідкісним винятком для радянських меблів). Основний прикол тумби – вона відкривається зверху. Отже, користувач постає перед вибором: або ніколи не ставити на неї нічого зверху, або всередину не класти нічого, що може бути часто потрібним. Вибір попереднього власника ділянки очевидний: на відміну від всіх решти шафок і тумбочок, у тумбі-домовині всередині було абсолютно порожньо, коли ми її відкопали. Порожньо в ній і донині.

Тумба-домовина

Питання до того, що було в мозгах у розробників даної меблі. Чи людина думала, що ця тумба – як п’яте колесо до воза у тісних радянських квартирах? Та і навіть у просторих… в чому смисл цього об’єкту? Напхати її білизною, а потім ставити зверху вази з квітами? Чи сідати самому?

Місто похмурих коридорів

Доконечно дурію від вартості житла в Києві. Якщо раніше потрібно було заробити просто достобіса грошей, щоби отримати місце, придатне для проживання сім’ї з дитиною, то тепер потрібно заробити в півтора рази більше, ніж достобіса. І всі експерти навколо пророкують, що ціна ростиме далі.

Причини не мати машини

Мало який відпочинок я люблю більше, ніж коли хтось із моїх друзів везе мене на машині світ за очі по заміських дорогах. Машина – це велика сумка, в яку можна покласти все необхідне, більшість можливих покупок і не носити в руках по місту величезні пакети/рюкзаки. Машина в Україні, як показує досвід моїх подорожей, – це не стільки навіть про комфорт поїздок, скільки про можливість певні поїздки в принципі здійснити, адже громадського транспорту часто просто немає там і тоді, де і коли він потрібен. Ну і звісно, за нинішніх умов, мати дітей і не мати машини – це складно.

Однак я лишаюся людиною без авто. Більше того, з часом я знаходжу дедалі більше причин авто не мати.

Бути господарем у своєму домі

Home BitterSweet Home

Мені не вдалося врятувати власних сусідів від них самих. Але мій досвід не унікальний. Спілкування з багатьма моїми знайомими, які якось торкалися теми ОСББ, показує, що в більшості навіть цілком легальних, навіть відносно невеликих, навіть дорогих будинків є купа абсолютно аналогічних до моєї ситуацій. Більшість людей стараються триматися подалі від будь-чого, що стосується ОСББ, бо це територія маразму.

Чому ж система організації ЖК-господарства працює так хріново? І як це виправити?

ОСББ: Вихід

Хто останній виїде з будинку – вимкніть світло.

Цього тижня я пішов з Правління ОСББ. Мій вихід – своєрідна остання відчайдушна спроба хоча б трохи вправити мізки решті мешканців будинку. Але Збори, які у нас відбулися, змушують сумніватися, що тут взагалі можна якось зарадити ситуації.

Не(роз)порядок

Корки на автошляхах, кажете?

Якось три з половиною життя тому я мріяв мати роботу, на яку би я завжди приходив у визначений час, і щоби все там було за графіком. Імовірно, мене змінив університет з його стрибучими парами і “вікнами”, і з часом сама ідея стабільного розпорядку дня викликала у мене дедалі більший спротив.

Хтось може засоціювати моє несприйняття з лінощами і небажанням рано прокидатися, але зрозумійте правильно: набагато більше за ранні підйоми мене страхають постійні черги, відсутність сонячного світла, нездатність вирішити особисті справи і перспектива перетворення на живий механізм.

Мій досвід у Правлінні ОСББ

Якщо ви хочете зрозуміти, що таке справжня політика – організуйте ОСББ у своєму будинку або увійдіть до складу Правління вже наявного ОСББ. Цей досвід проілюструє для вас усе те, чого жодна розумна книжка не пояснить про політичні процеси.

В ролі члена Правління ви опинитеся у ситуації між

• (з одного боку) монополістами, які надають електрику і воду за захмарними цінами,
• (з іншого боку) комунальними службами з безліччю якихось комітетів та інстанцій,
• (з третього боку) експлуатаційними конторами, які за всіх форм власності ставляться до вас і виконують свою роботу лайняно,
• (з четвертого боку) лінивими та часто неадекватними мешканцями, які не розуміють ані чому вони повинні в принципі комусь за щось платити, ані нащо треба ходити на збори і когось там слухати, ані чому треба думати перед тим, як ізригати із себе якісь випадкові звуки.

Хто витерпить цю історію до кінця (чи просто прокрутить її) – після тексту знайде посилання на статті, що допоможуть розібратися, як і навіщо створюються ОСББ, хто такі управителі і т. д.

The Hot Winter

Сподівався, що перші пару тижнів мого перебування вдома будуть легкими, навіть пустими. Планував, що чи не єдиним завданням на першу половину грудня буде відсвяткувати своє повернення/новосілля/тридцятиріччя, а решту часу я гулятиму, читатиму книжки і міркуватиму над змінами у своєму житті – тими, що відбулися, і тими, що відбудуться. Життя навчило мене, що між роботами повинні бути перерви. Але вир життя у Києві міцно схопив мене одразу після виходу з аеропорту.

Захищено: Моя особиста Німеччина

Цей вміст захищено паролем. Щоби його переглянути, будь ласка, введіть свій пароль нижче:

Пароль: