Пиши, скорочуй

Книга “Пиши, скорочуй” – бальзам для моєї душі. В ній викладено більшість правил написання хорошого інформативного тексту. Більше того, ці правила викладені в дуже добре структурованій формі. Тут на кожному розвороті є нове і важливе. Це одна з тих рідкісних книжок, де варто читати кожне речення. І навіть якщо певні думки повторюються, їх легко сприйняти і так само легко за потреби пропустити.

Із усього, що я читав за життя про редагування/написання текстів, це поки що найкраща книжка, яка залишає усі академічні підручники далеко позаду. Чому? Бо в “Пиши, скорочуй” викладено не абстрактну теорію, а систематизований практичний досвід, мегаактуальний для сучасного копірайтера, піарника, журналіста, редактора чи блогера. Я це кажу, як людина, яка неодноразово бувала в усіх цих іпостасях. Втім автори Максим Ільяхов та Людмила Саричева мають і теоретичну базу – праці Нори Галь, на які вони нерідко посилаються.

Далі – мій традиційний конспект-огляд прочитаного.

Рік удома

Ось і минули 12 місяців з моменту мого повернення до Києва. І я цілком легітимно можу сказати, що це були чи не найбуремніші 12 місяців мого дотеперішнього життя: ОСББ, нові проблеми з очима, дві виснажливі передвиборчі кампанії поспіль, процес працевлаштування у Мінфін (де нині чи не найжвавіший період за всю історію Незалежності), а ще пара не надто вдалих спроб запустити власні проекти, а також низка інших викликів, які напевно доведеться добивати вже у наступному році.

Але ні, я досі не шкодую, що повернувся (хай наші вітчизняні зрадофіли і мої особисті недоброзичливці кусають лікті!)

Вибори починаються… зараз!

Ніколи не розумів, чому декого переймає, що той чи інший політик “вже готується до виборів”. Адже у цьому немає нічого поганого. Вибори, як і самореклама, пов’язана з ними, – це ефективний стимул для політиків робити щось корисне.

Я давно обстоюю одну просту думку: ніколи не рано починати передвиборчу кампанію. Мудрий політик починає свою кампанію тоді, коли закінчується попередня – незалежно від її результату.

2015

А за вікном майже весна, і настрій відповідний – трошки фаталістичний і романтичний, і враження, ніби весь світ перед тобою відкритий і щось визначне має відбутися. Колись у дитинстві мені не вірилося, що Новий Рік та Різдво можна зустрічати із зеленою травою, і дуже хотілося побачити таке святкування на власні очі. А от зараз бракує снігу на горизонті.

Це був рік великих змін, великих здобутків і втрат, про які вже стільки сказано і пережито, що важко додати щось нове. 2015-ий – це бочка меду з парою ложок дьогтю. Кліше, але тут краще просто не скажеш.

Дар мови

Зрозуміло, що на мажоритарному окрузі
кандидат повинен вміти… ну хоча би розмовляти.

Андрій Дуда

Нашу владу прийнято ганьбити за брак реформ і реальних дій. Але як на мене є навіть гірша проблема. Проблема, яка вказує на абсолютно катастрофічний рівень наших політиків як, власне, політиків.

Захищено: Суперпанда!

Цей вміст захищено паролем. Щоби його переглянути, будь ласка, введіть свій пароль нижче:

Пароль:

2014

Новорічний настрій присутній, але якийсь не дуже він святковий – щось ближче до стилю Діккенса, враження скромного і вистражданого свята посеред чуми. Рік, що минає, був дуже важким і неприємним. І це не лише через війну і навіть не через курс валют.

З одного боку, цей рік був сповнений потрясінь, з іншого – це було одне суцільне, тягуче, виснажливе очікування. 2014-ий став роком розчарувань і передовсім розчарувань у собі, у своїх силах, своїй цінності. Це був рік опускання рук і гніву на усе суще через відсутність сенсу робити будь-що, окрім опускання рук. Головна емоція-2014 – обурення тим, як по-дебільному влаштоване життя в принципі, а надто – життя в Україні.

Слава Богу, ситуація дещо змінилася перед зимою, з’явилися нові можливості, у суцільній темряві прояснилися окремі промені світла. Саме про ці мерехтливі “промені” я постараюся написати далі.

Нове обличчя Новобіличів

Ігор Ковальонок, наш кандидат на 46 округу посів четверте місце на виборах.

Наше лого для Ігоря Ковальонка

Загалом проголосували 21434 виборці із близько 35 тисяч.

Пряма олігархія

Популярним є поняття про “пряму демократію” – ухвалення усіх рішень, які стосуються колективу, голосуванням усіх його учасників, без спеціально обраних політичних органів. Але нині ми приходимо до нової форми правління – “прямої олігархії”, де ухвалення рішень буде безпосередньо лежати на кількох найбагатших людях, без спеціально найнятих акторів-депутатів. Але це не обов’язково погано.

Наша нова влада

Встановлюється ситуація, за якої найвпливовішими трьома людьми в країні є три олігархи – Порошенко, Коломойський та Ахметов. Вони мають зараз усі шанси напівформально поділити країну між собою, обіймаючи при цьому ключові посади на різних рівнях державної та місцевої влади і втілюючи свою волю безпосередньо через державний апарат.

“Якісний” кандидат

Кандидати полюбляють обіцяти тупо ВСЕ

Працюючи на цих виборах до Київради важко не задумуватися на тему “ідеального” ну чи принаймні хоча би просто хорошого кандидата. Нам із моїм спільником Режисером пощастило мати кандидата, якого піарити не складно – у нього нема темних плям на репутації, він займається громадською діяльністю, добре розуміє проблеми свого округу, має зв’язки із місцевими активістами і тверезо дивиться на політичну ситуацію. Але не всі кандидати у Києві однаково хороші.

Засади пристойної кампанії нескладні і дешеві, порівняно зі стилем життя більшості кандидатів. Але не всі дотримуються цих засад.