Гарний фільм. Не через спецефекти. І не через Вілліса, що справді вражає. Що вражає ще більше, фільм хороший навіть не через хитромудру інтригу. Він просто хороший – от і все…

Брюс Вілліс І Джозеф Гордон-Льюіт

…Та і спецефектів у стрічці обмаль, хитромудра інтрига не дуже хитромудра, а Вілліс – “вже не той” (с) тм.

Що справді вражає, то це бюджет – $ 30 млн. Для порівняння, Анна Кареніна, яку знімали, практично, в одному приміщенні – близько 46 млн. Бюджет останнього Темного лицаря – 250 млн. Але повірте мені, якби я вам не сказав, ой не факт, що ви би звернули увагу, що три чверті фільму відбуваються у полі, одному будинку, одному підвалі та ще парі таких самих локалізованих локацій.

Передісторія така: у 2074 році вбивство людини дуже легко відслідкувати, тому мафія вимушена користуватися машиною часу і відправляти своїх жертв на 30 років назад, де у зазначений час і у зазначеному місці на жертву чекає найманий убивця. За певних обставин головний герой з 2044 зустрічає на 30 років старшу за себе версію (яку грає Брюс Вілліс).

Але стрічка обертається не навколо подорожей в часі. Вона обертається навколо переживань конкретної людини і торкається питання життєвого вибору та здатності змінити власну долю.

Джо молодий

У Лупері використовується та теорія подорожей в часі, яка діє, наприклад, у нещодавно згадуваному Будинку біля озера, тобто ефект метелика зведений до мінімуму – майбутнє миттєво змінюється після того, як у минулому хтось його змінив, але зміна відбувається лише у пам’яті людей з майбутнього та відносно їхніх тіл. Наприклад, якщо комусь відрізали ногу в 2044 році, а його старішу версію з 2074 року перенесли в цей же (2044-ий) рік, його старіша версія в той же момент втрачає ногу, але лишається на тому самому місці. До уваги не береться імовірність, що ця людина могла без ноги не дожити до 2074 року чи просто не бути в стані потрапити в ситуацію, за якої її вишлють з 2074-го у 2044-ий.

Знаю, це трохи складно. Але це важливо для усвідомлення певної загальної натягнутості подій стрічки. Так би мовити, петлі, в яку цей фільм заганяє свою історію ближче до фіналу.

Джо старий

Дивно дивитися цю стрічку і бачити Вілліса старим, усвідомлювати, що він постарів. Він – мій улюблений тип чоловічого героя. По-перше, він завжди є героєм, який висить на межі між крутим і трохи втомленим від життя мужиком та нещасним чолов’ягою, який попав не в те місце не в той час. До цього всього іноді домішується роль негативного героя. По-друге, це тип чоловіків, які у 25 починають виглядати на 40 і так триває десь до 55-ти. Думаю, вся біда в тому, що Брюсу вже 58.

Що ж до самого фільму, про світ Лупера ми дізнаємося переважно із уривків фраз головних героїв. Єдина річ, яка розжовується – це сам факт подорожей між 2074 і 2044 роками. Але окрім цих подорожей є ще тема того, в якій дупі опинився світ та зміни розстановки міжнародних сил, тема телекінетичної мутації, тема синдикатів, тема нових злитків-грошей і нових видів наркотиків. Все це ми отримуємо фрагментарно і лише у ледь-ледь більшому обсязі, ніж цього потребує головна сюжетна лінія. Мені хотілося би дізнатися більше про всі ці речі, хотілося би зануритися в них глибше, але увы!

На основі Лупера можна було би створити гру або фільм-сіквел чи навіть парочку, розкрити історії інших незвичних мешканців цього негостинного 2044 чи 2074. Сподіваюся, що думки авторів стрічки бодай віддалено збігаються з моїми.

Advertisements