З великим інтересом прочитав книжку Петра Охотіна та Андрія Вальчишина “Виграти вибори”.
Приємно, що в Україні пишуть інструкції з проведення передвиборчих кампаній, а тим паче приємно мені, що таку інструкцію написали професіонали, яких я знаю особисто. І навіть ще приємніше звіряти свій досвід із досвідом старших колег по цеху і бачити, що у своїй практиці я вчиняв дуже подібно до них.
Книга-довідник описує в хронологічному порядку всі види діяльності, притаманні мажоритарній кампанії: від розробки програми і образу кандидата до плакатів з подякою після перемоги. Минулорічні законодавчі зміни поставили в центр виборчого процесу політичні партії, але 90% написаного в книзі залишається актуальним – звісно, за умови, що кандидат розраховує вести багаторічну політичну діяльність і власне бути політиком, а не партійною тушкою.
За що я особливо вдячний авторам – вони вправно балансують: торкаються сірих технологій, з одного боку, але водночас наводять переконливі аргументи на користь чистої кампанії. Це дуже важливо підкреслювати в Україні, де багато кандидатів вважають скупку округу найпростішим і найправильнішим рішенням. Так само тішить, що книга доступно пояснює, чому передвиборча кампанія починається НЕ за місяць до дня голосування, як часом думають кандидати, а набагато-набагато раніше. Відповідні фрагменти я би взагалі в законодавчому порядку зобов’язав читати усіх політиків, які тільки подумали про те, щоби десь висуватися.
В книзі описані різноманітні ситуації з різних боків. Скажімо, якого штибу програму має запропонувати провладний кандидат і які гасла цьому може протиставити опозиціонер, як в принципі реагувати на адмінресурс і т. д.
З цією книгою я би радив ознайомитися передовсім політикам-початківцям та людям, які вперше будуть працювати на передвиборчій кампанії. Для всіх, хто вже має досвід виборів, ця книжка може слугувати своєрідним чек-лістом: відправною точкою для формування “плану робіт”.
Власне, сказане вище можна вважати і головним недоліком, адже часом лаконічність даного “чек-ліста” приховує масштабність і затратність певних процесів, які в книзі описуються двома-трьома реченнями. Звісно, я розумію, що жоден політтехнолог спішити ділитися усіма своїми таємницями не стане, та все ж таки, часом хотілося би більш розлогих пояснень та більше прикладів з власного досвіду, замість якого автори (щоправда, здебільшого дуже влучно) наводять приклади загально відомих постатей та подій української та світової політики.
Можливо, ми дізнаємося більше, коли автори напишуть свою наступну роботу.
Дамітріанство 