Мій дім стоїть посередині між трьома дуже різними парками. Один з них добре поремонтований, з великою кількістю лавок, пристойними дитячими та спортивними майданчиками, зеленими газонами і сучасним освітленням.
Інший – навпаки, подібніший до лісу, майже всі стежки тут – ґрунтові, а ще тут є болото із жабами, які гучно квакають, і джерелом, до якого приїжджають люди на дорогих машинах. Один мій знайомий назвав його влучно – Frontier.
Третій парк – щось середнє між першими двома, у ньому є чищені озера і впорядковані зони біля основних входів, але більша частина парку видається занедбаною: десь дорога тоне у калюжі, десь поруйновані східці, десь іржаві рештки спортивних снарядів. Цей, третій парк моя дівчина називає “парком Ентропії”.
Однак, незалежно від якості і атмосфери, в усіх трьох парках навіть у робочий день достобіса народу. У вихідний день – просто не проштовхнутися. Тобі назустріч ідуть цілі ескадрони батьків з дітьми та іграшками, на абсолютно кожній галявині і на кожному березі розташовуються табори пікнікерів, періодично проскакують загони собачників та спортсменів.
Насправді, це дуже добре для суспільства в цілому. В 1990-ті та на початку 2000-их на лавках у цих же парках сиділи здебільшого пенсіонери, а стежками бродили здебільшого якісь муторні алкаші. Нині (принаймні по людях) є враження, що Київ – це все ж таки не депресивне забичене і забуте цивілізацією мономісто, а європейська столиця. Але трясця, чого ж тих людей так напхано, як у консерву?
Ні, я зараз не про дистанціювання і коронавірус, а про те, що парки, виявляється, також мають свою граничну межу заповнення, за якою якість перебування в парку для людини суттєво падає. Ми так зазвичай думаємо про лікарні і школи. У класі 40 дітей? Це забагато! Треба більше вчителів. До лікаря о 7:50 уже черга із 20-ти пацієнтів? Напевно, потрібно більше лікарів. Чи думав у Києві хтось таким чином про парки і сквери?
Заплужений центр
Зауважте, що я пишу про нестачу паркового простору в районі, де парків насправді багато і відносно мало висоток. Також сюди рідко хто приїздить з туристичною метою.
А от днями я гуляв між Печерськом і палацом “Україна” – це один з моїх найулюбленіших маршрутів у центрі Києва і це одні з найдорожчих районів столиці, через які багато хто проїжджає, коли їде на роботу, і в які багато хто приїздить на відпочинок. Там нині будується з десяток нових висоток – на додачу до вже багатьох наявних ЖК. При цьому, в квадраті Олімпійська – Либідська – Дружби Народів – Кловська парків на кшталт тих, що є біля мого дому, нема. Є кілька сквериків, але навіть якщо їх заставити лавками повністю, їх не вистачить і на 5% населення, що проживає в окреслених межах. Необхідність робити зелену зону із затопленої забудови біля “Олімпійської” очевидна. І цього парку все одно буде катастрофічно замало.
Можливо, я дурний, що переймаюся проблемами жителів центру, які купили собі квартири, дорожчі за все, що я будь-коли мав у житті разом узяте. Проте в таких умовах живуть і багато людей в інших районах. І вже заплужені по зав’язку райони заплужуються все далі й далі, вище усілякої міри. Питання безконтрольної забудови – це далеко не лише питання архітектурного комплексу чи незаконних надприбутків, це передовсім питання навантаження на інфраструктуру, про яку в Києві ніхто не думає.
Як мертвому про парки
По-хорошому, на кожного мешканця Києва має бути розрахована певна площа зелених зон – не просто в межах цілого міста на абстрактну “душу населення”, а в радіусі пішої доступності.
Це все дуже добре, що десь за Лісовим масивом є ліс, але як людині, яка живе на Драйзера чи на Ахматової, чи на Гавела туди дістатися ввечері після роботи? І, як на те пішло, я сумніваюся, що всього лісу за Лісовим масивом вистачило би, якби весь Лівий берег пішов туди одночасно погуляти.
На майбутніх місцевих виборах я хотів би почути від кандидатів на посади мера і депутатів Київради пропозиції щодо адекватного планування міста задля комфортного життя людей в ньому.
Дамітріанство 