Щоби уявити собі атмосферу, яку створює “Щоденник книгаря”, треба пригадати який-небудь типовий британський детектив на кшталт серії про міс Марпл. В маленькому провінційному містечку на тлі древних родинних маєтків і господарств, на тлі майже казкових і трохи суворих пасторалей стається загадкове убивство, розслідування якого неодмінно вскриває купу місцевих інтрижок і прихованих дивацтв. А тепер уявіть собі те саме, тільки без убивства, розслідування і детектива. Що залишиться? Пасторалі, древність, інтрижки і дивацтва. Ось цього всього повно у “Щоденнику книгаря” – збірці анекдотичних замальовок з життя реальної книгарні в шотландському Віґтауні.
Цікава буденність
Взагалі, я не люблю історії з життя “простих людей”, бо такого роду книги рідко бувають цікавішими за моє повсякдення. У цих історій зазвичай нема як такого сюжету: якщо і є проблема чи конфлікт, вони або нікуди не діваються, або вирішуються зненацька самі собою. Через це немає і відчуття прогресу – історія здається депресивною вже суто тому, що головний герой чи героїня стагнують в рутині.
Проте зі “Щоденником книгаря” ситуація інакша. Автор книги і власник книгарні Шон Байзелл начитаніший за багатьох письменників, а тому уміє цікаво і послідовно розповідати. Навіть попри те, що його книга – це просто щоденник із описом здебільшого буденних процесів та ситуацій, все одно від прочитання залишається враження, що це цілісна історія, сплетена з дрібніших сюжетних ліній. Вони розвиваються, доходять до кульмінацій і, зрештою, до своїх фіналів. Повсякчас на сторінці є та чи інша “рушниця Чехова”: неохайність одного з постійних покупців раптово знаходить украй серйозне пояснення, зауважений на початку року стан старенького фургончика призводить до придбання нового, підозри щодо шкодливого сусідського кота переходять в пошуки і неочікувану розв’язку. Відносини автора з його рідними, працівниками і клієнтами розвиваються. Життя справді нагадує оповідь.
Психи в книгарні
Автор щоденника часто зосереджується на неприємних і неадекватних відвідувачах. Він їх досить жорстко обстьобує, до того ж, робить це не лише в книзі, а й на Фейсбук-сторінці книгарні. Це надає книзі трохи бурчливого тону та дрібку сюрреалізму. Хоча я бачив за життя багато психів, але якось аж не віриться, що в книгарню заходить стільки дивних пасажирів. Можливо, це щось подібне до сексуальних домагань: поки не поспілкуєшся з тими, хто від цього постраждав, здається, що така біда трапляється вкрай рідко.
Люди закатують Байзеллу істерики і роблять цілі драматичні виступи через те, що їм відмовили у знижці на пару фунтів. Театрально погрожують, що візьмуть книгу в бібліотеці чи десь-інде. І всі ці скандалісти дуже подібні між собою. Невже вони ніколи не задумуються, що їхні трюки банальні і дешеві? Невже ніхто з них не припускав, що кокетування “ну тоді я іду геть” – це фраза, яку будь-який торговець чув за життя тисячі разів?
Інша категорія психів – люди, які приходять суто повихвалятися навіть не тим, що вони прочитали якусь рідкісну книгу, а що вони знають про неї, – це взагалі повний мрак! Наскільки самотнім і закомплексованим потрібно бути, щоби з цим виходити в люди, а тим паче в книгарню, де парочкою розумних назв навряд чи можна вразити хоч хорошого, хоч поганого книгаря.
З іншого боку, Байзелл теж, як на мене, часто перегинає палку. Наприклад, коли біситься, що хтось довго рився на полицях, а потім пішов нічого не купивши. Зрозуміло, що це прикро, і я сам стараюся так в книгарнях не поводитися. Але людина може прицінюватися чи шукати подарунок, чи мати обмаль грошей і довго зважуватися на серйозну витрату. Принаймні вона не влаштовує дешевий театр, а просто йде – вже непогано, чи не так?
Складний бізнес
Чимало уваги приділяється саме продажу книжок, себто бізнесовій частині питання. І це для мене чи не найцінніша частина. Я із великим співпереживанням слідкував за виторгами, які Байзелл позначає наприкінці кожного дня. Радів, коли виторг сягнув тисячі фунтів, – ніби то я сам заробив, – і мало не гриз нігті, коли сума впала до 12,99 за день.
Руйнівний вплив Amazon на дрібні крамниці (і не лише книжкові) є уже давно відомим. Але перед придбанням “Щоденника книгаря” я все ж таки належав до ідеалізаторів книгарської справи. Реальна ж картина цього бізнесу, зі слів Байзелла, вкрай далека від ідилії: доводиться багато крутитися, економити на опаленні, продавати частину книжок на аукціонах, частину неліквіду відвозити на переробку, продавати різноманітний куплений на тих-таки аукціонах крам, наймати працівників на неповний робочий тиждень, підзаробляти зйомкою відео і відкривати двері магазину для різноманітних заходів, щоби зробити собі додаткову рекламу. І це все при тому, що Байзелл володіє відносно успішною крамницею в місті, яке саме себе послідовно просуває як “місто книжок”.
Втім, попри скарги, Байзеллу вдається досить активно спілкуватися з друзями і приймати гостей, навіть часом їздити на природу. Згадуючи багатьох українських бізнесменів, можу сказати, що шотландському букіністу ведеться ще відносно непогано.
Є багато неочікуваних деталей, які дійсно відкривають вікно у світ книготоргівлі: про перевидання книг по завершенню дії авторських прав (і як це впливає на продажі в Інтернеті), про неймовірну популярність книжок про залізницю і про те, що великі групи туристів майже ніколи нічого не купують. Не знаю, чи вся ця інформація колись мені стане в пригоді, але історія Байзелла змушує подивитися під іншим, практичним кутом і на книготоргівлю, і на весь дрібний бізнес в цілому.
Цікаво і знаково, автор на певному етапі зізнається, що читає книжок менше, ніж до того, як став книготорговцем: коли щось із хобі та пристрасті перетворюється на роботу і товар, воно перестає так сильно приваблювати. І аналогічно можна сказати, мабуть, про більшість сфер діяльності. І ось тут постає питання, наскільки для автора його справа дійсно є “любов’ю на все життя”, як ідеться в анотації до книги.
По ходу щоденника Байзелл неодноразово згадує видатних фахівців своєї справи – книгарів, скупщиків і шукачів рідкісних видань, які більше не працюють і яких стає дедалі менше, адже ландшафт книготоргівлі назавжди міняється від наступу того-таки Amazon. Втім, в епілозі, станом на початок 2016 року, автор констатує, що бум “Кіндлів” пішов на спад і продажі паперових книг знову зросли.
“Щоденник книгаря” – ідеальна книга, коли хочеться читати, але не надто навантажувати мізки. Коли хочеться відволіктися від своєї реальності, але не відірватися від реальності в цілому. Коли важко вибрати між художкою та нон-фікшн. Коли хочеться трохи пліток, але не про людей, що їх знаєш особисто.
Хоча в цілому книгу важко назвати веселою, в ній повно кумедних моментів. З іншого боку, хоч автор явно не ставив собі за мету засмутити читача, в щоденнику є вдосталь моментів трагічних.
“Щоденник книгаря” приваблює атмосферою шотландської глибинки, зрідка вражає драматичними поворотами нібито простих подій і відкриває перспективу на книжки “з того боку прилавка”.
Дамітріанство 