Fanschool (і,можливо, вся Україна) вперше послухала лекцію про наратив у відеоіграх. І саме мені випала честь її читати.
Послухати мене прийшли 13 осіб, не рахуючи організаторів. І я не знаю, кому я радів більше – своїм старим друзякам чи новим обличчям, які вирішили, що лекція абсолютно невідомої людини варта їхньої уваги.
Я розповів про те…
- …чим відеоігри відрізняються від звичайних ігор, інших видів медіа та мистецтва,
- …які бувають відеоігри,
- …як у відеогрі розповідаються історії,
- …як змінилися засоби розповіді у відеоіграх за останні 15 років.
Це був мій перший публічний виступ за останні 10 місяців і, звісно, я вже трошки відвик працювати з аудиторією. Я не усім задоволений. Суто моя вина – не розрахував із часом. Замість півтори години, я говорив більше двох, і навіть так не встиг показати чверть запланованих роликів. Урок на майбутнє.
Справді, розповісти про відеоігри – це як розповісти про кінематограф. Я лишень торкнувся поверхні багатьох аспектів, як то бум незалежних розробників, мораль та філософія у відеоіграх, кінематографічність, сильні та слабкі сторони різних жанрів, проблема гри онлайн, монетизація, тяжка доля розробника, особливості українських геймінгу та геймдеву тощо. Кожна з цих тем тягне на окрему лекцію і я сподіваюся, що колись матиму змогу їх прочитати.
Звісно, все було би занадто просто, якби зі мною не трапилося якоїсь халепи, чи не так? Кажуть, що на повний місяць усі хвороби загострюються. Саме учора я почав кашляти, а під вечір у мене ще й сів голос. За це страшно прикро, але люди досиділи до кінця, мені аплодували і дякували, і вже коли надворі організатори ввімкнули кіно, багато хто ще задавав запитання. І друзі, і нові знайомі кажуть, що було цікаво, а для мене це найбільша радість! 🙂
Я глибоко вдячний проектам Bookoholic та Букмоль, завдяки яким цей фестиваль і моя участь в ньому стали реальністю. Не втомлюся повторювати: ці люди роблять велику справу. Нехай Господь вирівняє їхні дороги 🙂
Дамітріанство 