Er ist wieder da (Він знову тут) – фільм за однойменною книгою Тімура Вермеса 2011-го року. Ця стрічка трагічна, комічна і глибша, ніж може здаватися на перший погляд. Я би сказав, це той випадок, коли фільм кращий за книгу.
Адольф Гітлер прокидається у звичайному німецькому дворі у 2014-му році. Він пробує розібратися у ситуації і в тому новому дивовижному світі, в якому він опинився. У пригоді Гітлеру стає молодий журналіст Фабіан Завацкі, який не може собі знайти пристойну роботу і терміново потребує ідеї для власного телешоу. Завацкі сприймає Гітлера за коміка, якого бере з собою у подорож Німеччиною, щоб створити щось на кшталт “дорожніх записок” і продати на телебачення.
Частина фільму знята як імітація документалки (mockumentary). Автори Er ist wieder da записали низку відео, в яких їхній “Гітлер” спілкується зі звичайними німцями про їхні буденні турботи в різних частинах країни. Респонденти реагують по-різному, але багато з них скаржаться на ісламізацію та неможливість висловлення власної думки. У подібних роликах “Гітлер” спілкується також і з відвертими неонацистами, яких почасти виставляє на посміховисько. Метод подібний до того, що робить Саша Барон Коен, але все виглядає набагато більш органічно і менш абсурдно. Ця органічність сприяє зокрема і тому, що часом важко сказати, де закінчується сцена, відзнята з простими людьми, і де починається гра акторів. Але в епоху постправди це абсолютно нормально.
Er ist wieder da – це історія про те, як Гітлер міг би наново прийти до влади вже у сучасній Німеччині за допомогою сучасних засобів впливу. Багато хто вбачає у цьому фільмі просту ідею: нацизм завжди здатний повернутися, він не “знову“, а “досі” посеред нас. І хоча такий меседж справді присутній, це лише частина смислу, і зупинятися на ній було б занадто поверхово.
Гітлер – маніпулятор
Я вважаю слушним, що Гітлера у цьому фільмі показують не як карикатурну істеричку (хоча у книзі Вермеса думки Гітлера багато в чому були саме карикатурними), а як справжнього політика. Це допомагає зрозуміти, як він прийшов до влади в реальності – Гітлер не одразу став майстерним оратором.
У фільмі він не кидається негайно жбурляти у натовп антисемітські гасла, а натомість говорить про проблеми, які всім болять – бідність і безробіття. Він не проводить марші зі смолоскипами, а натомість організовує спортивну секцію… бо просуває здоровий спосіб життя, звісно.
Глибша ідея в тому, що найбільше зло світу маніпулятивніше і складніше, ніж здається на перший погляд. Концентраційним таборам передували хороші автобани. Диявол не каже вам одразу “я диявол, хочу палити тебе вічно у пеклі”, він втирається в довіру і сіє зерна сумніву. Так і тут: Гітлер у багатьох сценах відверто кумедний, а нерідко навіть каже нібито розумні, логічні речі. І він розуміє, що його шлях не буде швидким – одна з ключових фраз на піку його популярності про народ сучасної Німеччини: “З ними можна працювати”. І оцей підхід пробирає до кісток більше, ніж усі ці блискавичні злети популістів у реальному житті.
Ще одне важливе повідомлення цього фільму: реальний неонацизм далекий від ідеалів, які були орієнтиром для крайніх правих ХХ століття. Неонацисти – це п’януваті бюргери, які сидять по кнайпах і торочать про велич нації, це хулігани з татуйованими свастиками і металевими прибабахами, це політики надцятого ешелону, які в штабі власної партії не можуть відповісти на камеру на запитання. На противагу скінхедам-показушникам протиставляється власна гітлерівська бригади молодиків, які виглядають менш загрозливими, але значно більш дисциплінованими і більше схожими на СС-івців.
Але звичайно, найактуальніший висновок цієї історії: сила медіа, сила розваг. Майбутній диктатор цілком може прийти із шоу-бізнесу. І він може навіть критикувати з майданчиків шоу-бізнесу сам цей шоу-бізнес. Звичайно, це трохи натягнуте “пророцтво”, але паралелі з Трампом прослідковуються промовисті. Попри всю свою німецькість Er ist wieder da нині актуальніший для американців, ніж для німців.
Коли фільм кращий за книгу
У фільмі порівняно з книгою Вермеса змінено багато деталей, від чого в цілому кіно здається похмурішим і динамічнішим за роман. Наприклад, у фільмі зведено до мінімуму внутрішні роздуми Гітлера, які у книзі, як на мене, затягували розповідь більше, ніж треба. Окрім того, стрічка має інакший, драматичніший фінал. Ну і звичайно, епізоди з реальними людьми збагачують історію і допомагають у пробиванні “четвертої стіни”.
Я не можу сказати, що Er ist wieder da дуже смішний чи дуже глибокий. Однак щонайменше ця стрічка вловлює тонкий баланс між комедією і драмою, між магічним реалізмом і реальністю, яка вражає не менше за магію, між “німецькістю” і ширшим світовим контекстом. Хоча книгу Вермеса я би радив не усім, фільм “Він знову тут” варто було би подивитися багатьом.
Дамітріанство 