Дивлячись на заповнення тутешніх автобусів і метро, важко повірити, що формально в Брюсселі проживають менше 200 тисяч осіб. Враження, що тут весь ЄС і не тільки він.
Брюссель – це водночас і старе туристичне місто, і столиця європейської бюрократії, і важливий бізнесовий центр. Він справляє змішане враження, як напевно і вся Європа. Так і має бути.
Фритки Ангели Меркель
Головні органи ЄС (Єврокомісія, Рада ЄС, Європейська Рада і місцева будівля Європарламенту) винесені за історичний центр міста. Це дуже мудро. Для порівняння, уявіть собі, що урядовий квартал у Києві розташовано між Політехом і Цирком. Це явно не вирішило би усіх транспортних проблем Києва, але розвантажило би кілька ключових вузлів у центрі.
Євроквартал вражає і не вражає водночас. Вражає тим, що не вражає. Вражає своєю акуратністю і простотою. В ньому нема нічого супермонументального. Це не Білий дім і навіть не Маріїнський палац. Багато приватних компаній мають пафосніші офіси. Але в брюссельському єврокварталі сидять люди, які вирішують багато питань найбільшого ринку на планеті.
Мій колега, Юра Шейко, який нині працює кореспондентом DW у Брюсселі, розповів, що неподалік єврокварталу є картопляний кіоск, де в лютому 2016 року Ангела Меркель купувала картоплю-фрі. Звичайно, ми відвідали цей легендарний заклад. Суть фриток у Бельгії не в самій картоплі, а в численних соусах до неї. Серед них – як добре зрозумілі усім тартар або звичайна гірчиця, так і фруктовий “бразильський” соус або “американський”, який на смак нагадав мені квашену капусту.
Автомати напоготові
Проїзди до різдвяних ярмарків перекрито бетонними блоками. Брюссель патрулюють багато військових, які тримають напоготові автомати. Їх я не фотографував з міркувань, щоб не спричняти зайвих конфліктів. Але військові мене вразили. У них складна робота, адже здебільшого працюють вони у зонах великого скупчення людей.
У Києві за різних обставин і різної влади на вулицях і в метро можна було побачити поліцію, “Беркут” і нацгвардію із собаками, але я ніколи не бачив, щоб відкрито патрулі розгулювали з бойовою зброєю у повній готовності її застосувати.
Вузькі вулиці і просторі проспекти
Місто скомпоноване з широких і вузеньких вулиць. І на перших, і на других будиночки переважно глибші, ніж ширші. В одному з таких зупинився і я, згадав любов бельгійців до шалено крутих сходів: кожен вихід із дому подібний до порятунку із урвища у Гімалаях. До слова, будинок був по сусідству із сирійською православною церквою.
Одна з причин, чому я не спішив їхати до Брюсселя – багато знайомих скаржилися, що тут брудно. Це не зовсім так. На деяких вулицях враження загиженості спричинено численними пакетами зі сміттям. Їх тут не викидають у баки, а виставляють на краю тротуару, і вранці їх забирає сміттєвоз. Причина – брак місця на вулиці для того, щоби поставити баки, тобто знову – справа у вузькості вулиць.
Історичний центр сповнений елементів арт-нуво. На верхівках будівель або над арками окремих дверей і проїздів нерідко можна зустріти статуї досконалих небесних вісників – з натяком чи-то на просвітницько-античних богів, чи-то на ангелів Господніх. Тут вам і Нью-Йорк Великого Ґетсбі, і Rapture City з “Біошоку”.
Усіх поціновувачів класики і мистецтва розчарую: серед фотографій ніякого пісяючого хлопчика нема. Чесно, я не розумію, чого за ним усі так угарають. Це насправді дуже невеликий фонтан у кутку між будинками. Якби не натовп людей, то я, проходячи повз нього ввечері, міг би взагалі не зауважити, що він там є. Набагато цікавіші бачив фонтани у Кобленці, а в самому Брюсселі набереться певно, що сотня статуй, витонченіших і драматичніших за цього хлопчика.
Собор майбутнього і музей Atomium
З моїм колегою ми відвідали Базиліку Святого Серця. Її спорудження завершили у 1969 році, хоча почали іще в 1905-му. Всередині базиліка нагадала мені імператорський палац із фантастичного фільму “Дюна” (знятий, щоправда, пізніше). В архітектурі базиліки дуже відчуваються тогочасні уявлення про майбутнє. І знову ж, статуя Христа тут виражено арт-нувошного напряму.
Ще однією незвичною спорудою Брюсселя є музей Atomium. У 1958 році він був окрасою міжнародної виставки народного господарства, де були представлені як США, так і СРСР, Японія та багато інших країн. Частина їхніх павільйонів досі збереглися. Однак після виставки дивовижна споруда у вигляді атому заліза була занедбана. Лише в 2000-их її відновили і тепер там крутий оглядовий майданчик і виставкові зали.
Під час нашого візиту в музеї саме проходила виставка, присвячена Рене Маґріту. Не було жодної оригінальної картини, замість них – інсталяції, що обігрували твори художника-сюрреаліста.
А ще в Atomium я надрукував собі купюру номіналом у “нуль” євро. “Нуль” євро коштує, як виявилося, аж цілих два євро! Такі сувеніри можна знайти в різних країнах Єврозони. Вони мають усі ступені захисту, що і звичайні гроші.
Це лише часточка Брюсселя. У ньому залишилося багато нетривіального. За один коротенький візит усього не встигнути.
Дамітріанство 
[…] Брюссель […]