Жадібний Скрудж із “Різдвяної історії” ненавидів свята, бо на них люди не працюють і прибутки його бізнесу падають. Через ці думки Скрудж – негативний персонаж цієї історії, але я завжди частково погоджувався із ним.
Наприклад, мене завжди щиро вибішували травневі свята, коли всі кудись роз’їжджаються і ані тобі справи вирішити (бо з усіх контор усі важливі люди поїхали у відпустки), ані з друзями зустрітися (бо всі роз’їхалися копати картоплю). І ніби вихідних днів сумарно лише два чи три, а життя в країні блочиться на два-три тижні. І така ж історія півліта, і на Новий Рік, і на 8 березня. В Німеччині з цим не краще, бо тут в принципі люди працюють менше.
І який взагалі кайф від свят? Воно нібито має бути розвагою, відпочинком від роботи, але натомість являє собою лише додатковий стрес.
У дитинстві все було інакше – організувати свято було завданням дорослих. Нині доводиться самому думати, з ким святкувати, що готувати/замовляти і як все організувати так, щоби було весело і щоб запам’яталося.
Треба встигнути закупитися і витратити час на готування, якщо це свято вдома. А оскільки через роботу і підробітки енергії та вільного часу лишається обмаль, а всі, з ким хотів би святкувати, часто зайняті своїми справами, то замість свята маєш лише іще більше виснаження і думки, що от навіть свято організувати собі не можеш.
І що робити, коли свято “сімейне”, а сім’ї не маю? Піти застрелитися від самотності? “Дякую”, дороге людство, що ти придумало концепцію свят! Постав його на ту ж полицю, де бідність і депресія.
Ну і до всього, я не люблю свята через їхню циклічність. Вацлав Гавел у циклічності вбачав ознаку тоталітарної системи. Я вбачаю у циклічності формальність. “Емоції за розкладом” завжди або не зовсім справжні, або вимучені. Скажімо, поклоніння офісного планктону п’ятниці – це просто жалюгідно. “Ура! Ми так ненавидимо свою роботу і такі раді, що нарешті знову маємо змогу від неї відпочити у визначений Укладом для нас час!”
Так, мої взаємини зі святами і навіть вихідними завжди були непростими. Але кажуть, щоб зрозуміти цінність чогось, потрібно це втратити. Завдяки роботі в медіа я почав розуміти цінність свят. Мені їх дуже не вистачає в житті.
В школі я мріяв про роботу без домашніх завдань. Щоби був реальний відпочинок, себто якісь такі періоди часу, коли можна без почуття вини не думати про роботу. Але ось я працюю в медіа, та ще й мав необережність народитися в інформаційну добу. Тут про відпочинок не йдеться ніколи, а домашні завдання ніколи не закінчуються. Я погано розрізняю дні тижня, бо робота може підвернутися в будь-який день у будь-який час, і мій “робочий тиждень” може тривати як завгодно мало чи багато. І навіть коли я маю вихідні, по-хорошому, я повинен далі відслідковувати новини. А оскільки в усьому світі замість спеціалізації ЗМІ ми маємо посилення вимог до універсальності журналістів, то відслідковувати потрібно практично всі новини. Завжди.
Це означає, що відпустки, обіди і, звісно, свята – речі украй відносні.
Здебільшого я з цим легко справляюся, оскільки просто не вмію відпочивати. Якщо забрати з мого життя все, що я роблю задля професійного розвитку, пошуку підробітків чи якихось творчих проектів, які мають з часом перерости в роботу, в моєму житті залишаться хіба що провальні побачення і нечасті фільми/книжки/ігри, про які я не збираюся писати рецензій. Якщо я не пишу рецензію, то відчуваю, що не маю морального права сідати за цей твір взагалі. За годину-дві відпочинку я починаю себе картати, що не роблю нічого продуктивного, тож мені вільний час швидко стає не в радість. Я існую для роботи, і коли робоча зміна добігає кінця, справжня робота лише починається.
Але дедалі частіше моя безпросвітна загруженість мене засмучує. Людині потрібен відпочинок, потрібна зміна обстановки і режиму. А для цього потрібні визнач(е)ні дні. Пам’ятаєте мій день-експеримент без Інтернету? Щомісяця мав би бути такий день. І кожна неділя мала би знову стати неділею, а не альтернативною формою безіменного будня.
Хочеться святкового настрою – як у нормальних людей. Хочеться відчуття якоїсь події, теплої зустрічі з близькими, легкості і т. д. Або ж просто провести вихідні шляхом випадання з реальності, замотавшися у теплій ковдрі на дивані за переглядом якихось хороших фільмів. І просто нічого не робити. І ні за що не перейматися. І не картати себе потім.
Чуваче, то вже все запізно 🙂
Ти надто багато прочитав, надумав, зрозумів про своє буття, сенс свого буття, себе у бутті, що вже суперважко задовольнити себе. Більш примітивні люди, хоч вони й примітивні, втім щасливіші. Спробуй отримувати більше задоволення від процесу, от буквально кожного процесу, шо ти виконуєш 😉
Та я стараюся. Це саме той випадок, коли сказати значно тяжче, ніж зробити.
І справді, знання породжує тотальну непевність, а відтак і недостатню продуктивність. Просто жахіття, як працює цей світ.