Тиранія роботів

“Повстання роботів” – заїжджаний сценарій багатьох антиутопій у кіно і книгах. Проте мене не страхає образ термінаторів із лазерами, мене непокоять значно буденніші та вже цілком доступні в багатьох країнах речі – дрони-кур’єри і додатки, які самі пишуть тексти.

Андроїд Софія (громадянка Саудівської Аравії). I am the future

Справжня антиутопія, як і багато інших речей, в реальності дуже часто встановлюється не якимсь одномоментним повстанням, а ледь помітними подіями, які плавно змінюють правила суспільної гри, аж поки нам не стає важко сказати, в який саме момент ми себе довели до такого стану.

Речі, які я скажу далі, однозначно наразяться на критику. Я говоритиму про автоматизацію і зокрема про штучний інтелект. Мене обзиватимуть “неолудитом” і ретроградом, однак дозволю собі згадати тут застереження двох дуже розумних людей. Стівен Хокінґ (можливо, найрозумніший вчений на планеті) попереджав, що “Штучний інтелект може спричинити масове вимирання”. Ілон Маск (можливо, найрозумніший голова корпорації на планеті) припускав, що “Штучний інтелект може призвести до третьої світової війни”.

Хокінґ і Маск – генії, вони звикли мислити стратегічно – на кілька десятиліть чи навіть століть вперед. Саме тому вони не говорять, що до третьої світової війни і вимирання людства буде найбільша в історії соціальна криза. Я говорю про тотальне безробіття, яке спричинить розвиток штучного інтелекту та автоматизація інтелектуальних і креативних процесів. Щоденно в усіх провідних виданнях світу виходять нові і нові матеріали з переліками професій, які припинять своє існування внаслідок роботизації.  За кілька років роботи зможуть принаймні частково замінити журналістів, військових і навіть програмістів. Наприклад, як пише The Guardian (який скоро сам замінить частину своїх авторів на електронний додаток), у Великобританії роботи “з’їдять” до третини робочих місць.

Все ж таки, є щось нове під сонцем

Дехто вважає, що в новій роботизації та автоматизації немає нічого незвичного. Адже і раніше винаходи руйнували цілі сектори економіки та залишали багатьох людей без роботи. Правителі чинили опір інноваціям через острах голодного бунту принаймні  з XVI століття, про що писалося в книзі “Чому нації занепадають”. Однак те, що ми переживаємо нині, принципово відмінне від винайдення залізниці чи книгодрукування.

Раніше інновації полегшували тяжку фізичну чи монотонну механічну роботу, змушуючи людей переходити у дедалі інтелектуальніші сфери. Це призводило до зростання важливості освіти і до шаленого збільшення затрат людино-годин на неї. Однак куди переходити тепер? Жодна сфера діяльності не є захищеною, і навіть якщо перекваліфікуватися на ІТ-шника, це лише питання часу, коли роботи писатимуть набагато досконаліші програми, ніж найкращі програмісти планети. Враховуючи темп інновацій, це справа радше років, ніж десятиліть.

Інновації сьогодні значно швидші та повсюдніші, ніж це було навіть півстоліття тому. Не йдеться, скажімо, про якийсь новий вид транспорту, через який свою роботу втратять усі матроси. Йдеться про новий вид робітника, через якого роботу теоретично втратять просто всі. Аналітики говорять, що в країнах третього світу роботизації не буде, бо там і так дешева робоча сила. Але очевидно, що роботи дешевшатимуть і з точки зору і приватної корпорації, і держави, набагато простіше і швидше буде скласти робота, ніж півтора-два десятиліття чекати, коли виросте і вивчиться новий співробітник.

Технототалітаризм

Рішенням, теоретично, може бути оподаткування роботів, і подальша виплата людям базового безумовного доходу. Люди з оптимістичним поглядом на майбутнє вважають, що це і створить оті райські умови, де всі ми займатимемося, чим схочемо, а всю роботу робитимуть роботи. Однак тут є дві глобальні причини хвилюватися: депресія і диктатура.

Ми насправді потребуємо роботи. Вона додає сенсу життя, а сенс життя тією чи іншою мірою потрібен багатьом, якщо не всім. Олдос Хакслі описував у “Дивовижному новому світі” суспільство, де завдяки інноваціям праці взагалі могло б не бути і всім вистачало би ресурсів, але тоталітарний уряд все одно залишив чотиригодинний робочий день – щоб люди не захиріли. Це, звісно, художній вимисел, але логіка є.

Та ближче до наших реалій, де ресурсів украй обмаль. Хтось оподатковуватиме роботів і перерозподілятиме ці кошти серед людей. По суті, йдеться про технократичний комунізм, а ми чудово знаємо, що означає комуністичний режим – відсутність свобод, урівнялівку, жорстку, свавільну і абсолютно неадекватну диктатуру. Вкупі із тим, що ціле суспільство буде складатися з людей, які нічого не вміють (бо не працюють) і будуть іще атомізованішими, ніж зараз, то ніщо не зупинить людей нагорі від будь-яких зловживань.

Якщо ж це будуть не люди, а ще одна постійно прогресуюча програма, то це теж лише питання часу, коли вона спитає сама себе “Нащо годувати людей?”. Чи, не дай Бог, почне філософствувати і вирішить. що існування сущого взагалі не має сенсу, тож його треба знищити.

Ера роботів

Дехто вважає, що в цьому і була суть існування людства – ми були лише прекурсором до раси роботів, яка пануватиме над світом надалі. Мені дивно читати думки людей, що вітають такі сценарії. Це зміна місцями творця і творіння.

Можливо, містер Сміт у “Матриці” був правий, і ми всі – лише вірус, який пожирає цю планету. Але що поробиш, коли ми такими народилися? Люди справді у абсолютній своїй більшості мудакуваті, особливо українські бюрократи, але людство – це наш вид і ми повинні були би думати передовсім про його збереження і розвиток. Бодай тому, що ніхто інший про нас думати не буде. Я, наприклад, не розумію, чому розумний робот не візьме та не перепише закладені в нього “закони робототехніки” про “не шкодити людині” і т. д.

Який вихід?

Передовсім нам потрібно пам’ятати, що науково-технічний прогрес – це не є абсолютне благо. У ньому є свої темні сторони. Але я не кажу, що нам від нього потрібно відмовитися і жити “на землі”. Радше варто було би змінити фокус цього прогресу. Замість виробництва тих, хто зробить нас біовідходами, підняти голову і подивитися на зорі, інвестувати більше в освоєння космосу, в зелені технології та генетичні дослідження. Як людство ми повинні були би поставити собі гуманістичну глобальну мету: боротися передовсім за максимізацію якості життя усіх людей. У нас насправді навалом невирішених проблем.

Звісно, це ніяк не можна врегулювати, немає єдиного планетарного органу, що сказав би розробнику чергової аплікації, яка писатиме кращі вірші за все написане досі, “не роби свою аплікацію, а роби ПО для космічного корабля”. Але боюся, це саме той випадок, коли без державного втручання і певних обмежень використання роботів і програм, на нас усіх чекає або голодна смерть, або роль піддослідних рабів у відповідності з найгіршими сценаріями антиутопій та кіберпанку.

…Це все якщо Дональд Трамп не розпочне ядерну війну. Тоді проблем з роботами не буде. Ми просто житимемо у постапокаліптичній пустелі. Хто виживе, звісно.