Про Навального

Багато чую від моїх співвітчизників насмішок над Олексієм Навальним, а часом і скарг на те, чому в наших і західних новинах йому взагалі приділяють увагу. Мовляв ми повинні відмежуватися від усіх можливих елементів російського контексту. До того ж, усякий російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання, і взагалі “всі вони там в Росії однакові”, тому і вболівати там нема за кого.

Я аж ніяк не пропоную Навального любити чи відслідковувати кожен його крок. Зрештою, ми – громадяни України і, навіть за всієї охоти, Навального нікуди обрати не зможемо, бо він російський, а не український політик, а ми – українські, а не російські громадяни. Проте це не означає, що він не є важливим і вартим уваги з точки зору української політики. Багатьом нашим діячам є чого повчитися у російського опозиціонера. Окрім того, як не крути, його активність, принаймні зараз, іде Україні на користь. Нарешті, це дуже наївно робити вигляд, що російського контексту не існує, що там нічого не відбувається і воно ніяк не впливає на нас, і просто уповати на те, що Мордор сам якось впаде.

Отже, пропоную всім невеликий екскурс у явище під назвою “Навальний”.

Найменше зло

Навальний уникає коментування теми Криму і Донбасу приблизно так само наполегливо, як Путін уникає згадувати ім’я Навального на прес-конференціях. Чи не єдиний загальновідомий вислів російського опозиціонера про незаконну анексію Криму і необхідність його повернути був, що “Крим не бутерброд, щоб його туди-сюди передавати”. Окрім того, багато людей звертають увагу, що раніше Навальний перебував у російській націоналістичній тусовці, а це нібито автоматично робить його таким самим імперцем, як і Путін.

Навальний не святий (і я взагалі радикально проти цієї нашої тупої традиції негайно робити святого з першого ліпшого політика або знаменитості, а потім трагедійно розчаровуватися і казати “ой, та всі вони однакові”), але приписувати йому імперіалізм і цькувати через фразу про “бутерброд”, як на мене, трохи поспішно.

Очевидно, що Навальний боїться говорити про Крим, бо це тема, де для нього хорошої відповіді нема і не буде. Задумайтеся на хвилинку, який варіант на його місці обрали би ви. Позиція “Кримнаш” урівняє його з Путіним в очах західних країн і невеликого відсотка адекватних росіян, які належать до його ядерного електорату. Відверта критика анексії, принаймні на цьому етапі, сильно обмежить його шанси здобути широку підтримку на будь-яких виборах будь-куди, знову ж таки, відколе йому частину прихильників серед націоналістів. Ідея ж провести “ще один референдум” відкриває цілу купу нових проблем і хоча може здаватися компромісною, не факт, що краща за перші два варіанти.

Іншими словами, сумнівно, що за сценарію, де Навальний стає новим президентом РФ, Крим повернеться в Україну. Але є велике “АЛЕ”. Ця імовірність іще нижча за ВСІХ інших сценаріїв, особливо у тих випадках, якщо Путін залишатиметься при владі або якщо йому знайдуть наступника, який дотримуватиметься його політики. І навіть за дуже оптимістичного варіанту розпаду Росії на кілька шматків, той шматок, який буде найближчим до нас, найімовірніше, збереже контроль над Кримом і залишатиметься в будь-якому разі найбільш імперіалістичним і найбільш спроможним у військовому вимірі.

Лише реально опозиційна до нинішнього Кремля особа ставши новим президентом Росії мала би певний інтерес та достатню легітимність принаймні в теорії розглядати повернення “бутерброда” з “рідної гавані” нам (наприклад, під соусом якоїсь нової політики примирення із Заходом). Після смерті Бориса Нємцова такою особою в Росії може бути лише Навальний. Усі інші максимум дозволяють собі сказати щось в стилі “цар хороший, бояри погані” чи взагалі не набирають за жодними опитуваннями і відсотка. Навальний залишається чи не єдиним реально критичним до Кремля російським політиком, який ще при цьому має політичний ресурс, що не обмежується одним регіоном. Кращої альтернативи на горизонті не видно. This is as good as it gets.

При цьому, ще дуже не факт не те, що Навальний переможе на виборах, а що він взагалі до них доживе.

Але повторюся: кращої і при цьому хоча б трошки реалістичної надії на встановлення хоча б віддалено цивілізованих взаємин з Росією на цьому етапі нема і не передбачається.

Втім, це все було про дуже туманне майбутнє. Як щодо того, що відбувається прямо зараз?

Troublemaker

Навального спробували отруїти, від чого він мало не помер, але впродовж кількох місяців його відкачували і ставили на ноги німецькі лікарі, тому після реабілітації 17 січня 2021 року він вирішив повернутися до Росії. Одразу по прибуттю його заарештували.

Оскільки на цей момент вся ця історія набула серйозного міжнародного розголосу, для Росії вона світить новим пакетом санкцій з боку ЄС, і зокрема пакетом санкцій щодо “Північного потоку-2” – додаткового газопроводу, який РФ намагається побудувати на дні Балтійського моря, щоби качати ще більше газу в Західну Європу.

“Північний потік” і його розбудова – дуже важлива штука для російської економіки, за яку тривають суперечки вже не перший рік. Можна безкінечно товкти про те, чи секторальні або персональні санкції за анексію Криму якось вплинули на Росію, чи мали вони взагалі сенс, але продаж газу – це святе, і блокування/обмеження продажу російського газу – це однозначно болючий удар для Кремля. Це водночас і додаткова гарантія енергетичної безпеки для України – оскільки менша кількість газу може бути прокачана в обхід наших територій.

Не слід оминати увагою і антикорупційні розслідування, які публікує команда Навального. Останнє з них – про палаци Путіна – отримало понад 40 мільйонів переглядів на YouTube. І так, можна безкінечно доводити, що росіянам пофігу і що на революцію вони не підуть через ці палаци. Але вода камінь точить, і навіть російські соціологи визнають, що рейтинги у Путіна і в президентської партії “Єдина Росія” впевнено падають. Очевидно, що без голосів критики – таких, як Навальний – це падіння відбувалося би значно повільніше і його було би легше приховати.

Якщо підсумувати, дії Навального принаймні зараз ослаблюють режим Путіна і внутрішньополітично, і на міжнародній арені, і, дуже ймовірно, в економічному вимірі. Звісно, багато людей списуватимуть на те, що це якась чергова міфічна “багатоходовка” Кремля, але тут я можу лише порадити почитати мій недавній допис про конспірологію і скористатися “Лезом Окама”.

Ворог мого ворога не завжди мій друг – це правда. Але завжди краще, коли у твого ворога, окрім тебе, є інші вороги. Перепрошую за тавтологію.

Втім, пропоную розглядати Навального не лише як останню надію на зміни в Росії чи як противника чинного російського режиму. Навальний – дуже толковий політик. Нам на рідних теренах дуже бракує політиків такого ґатунку: готових ризикувати, готових іти в люди, готових виробляти якісний контент для свого виборця. Отже, поговоримо про те, чого можна навчитися від головного російського опозиціонера.

Приклад для наслідування

У давнішому своєму дописі я наводив Навального як позитивний приклад політика, який готується до виборів завчасно.

В Україні дуже небагато політиків, які ведуть цілеспрямовані інформаційні кампанії в міжвиборчий період. І навіть на виборах дуже часто враження, що змагання ведеться між якимись аутичними інтровертами, які не можуть не те, що мітинг провести, а навіть записати відео-звернення (бо “текст по-дебільному написаний”) чи зробити селфі. Здебільшого всі постять вітання зі стандартними святами, а хто в парламенті – піарять себе з трибун. Партійне будівництво, нарощування активу – це речі, якими, здається, не займається у нас впродовж останніх 15 років тупо взагалі ніхто. І на жаль, електоральні успіхи накаляканої на коліні партії “Слуга Народу” лише утверджують такий наплювательський підхід до політичної діяльності.

Навальний – це приклад протилежного. Із конкретних його регулярних заходів можна назвати (1) розслідування, які я вже згадував, (2) ведення відео-блогу з аналізом поточних подій та (3) поїздки і виступи в регіонах.

Що стосується розслідувань – це недешева і ризикована суспільно корисна робота. Тобто політична сила Навального не просто обіцяє “низькі тарифи” з плакатів, а займається діяльністю, якою в Росії останні 10-15 років майже ніхто і не займається. Це не просто “ми вам хріновенький пластмасовий дитячий майданчик зробили, проголосуйте за нас”.

Говорячи про поїздки, уявіть собі, людина летить в Томськ чи ще кудись на інший кінець планети, в мороз, в очікуванні, що його і його прихильників зара знову будуть “пакувати”. Але летить, виступає перед багатотисячними натовпами, у яких купа проблем і життя не медом намащене, і – вуаля – у нього з’являється актив по цілій Росії. Магія? Ні, це так виглядає політична РОБОТА! Нашим же кандидатам бува ліньки підняти дупу і без жодного ризику затримання з’їздити на округ хоча би для прілічія, щоб не так явно було, що ти виграв тупо тому, що йдеш під прапорами Зе і що сам собою ти взагалі нічого не являєш.

І про відео-блоги – ця річ в Україні успішно практикується, на жаль, здебільшого двома проросійськими поцами, яких я не хочу тут навіть згадувати, щоби не накручувати їм індексацію. Лише натякну, що один з цих паразитів проповідував дефолт, а інший несе таку біліберду, що порівняно з нею будь-яка езотерика видається цілком здравим і адекватним світоглядом.

Чим від них відрізняється блог Навального?

  1. Послідовність ідеї: він постійно демонструє в своїх роликах, що майже все погане, що відбувається в Росії – наслідок корупції та авторитаризму. Навальний бере якусь трагедію чи злочин і аргументує, що це від того, що друзяшки Путіна контролюють усе, крадуть, нікого іншого до реальної влади не допускають і взагалі не гребуть, які там у народу проблеми. Опозиціонер переконливо і просто змальовує своїй аудиторії образ ворога.
  2. Позитивний настрій: Навальний не лише копирсається в проблемах, але і намагається принагідно озвучити, ЩО з цією проблемою можна зробити – прийти проголосувати на виборах за найменш зручного для влади кандидата (“Умное голосование”), вийти на протест, підтримати розслідування грошима, розповсюдити певний матеріал серед сусідів і т. д. Навіть коли ці дії відчайдушні, вони дають надію, що ситуацію можна виправити, дають стимул брати участь у політичних акціях і відчуття залученості до долі своєї країни в цілому. Порівняйте це з тим, як виступають багато наших політиків: зрада, Україна гине, Ярославна плаче, всю владу на вила. І завжди нав’язується віра в те, що прийде Бандера/Ленін/Вашингтон, який все порішає. Тобто все погано, нічо самостійно виправить нізя, уповайте на чергового месію! Такий дебільний підхід точно не наблизить нас до побудови успішної країни.
  3. Якісна підготовка: ролики Навального виглядають, як добре зроблена інтерактивна телепередача, яку готували люди, що розбираються в темах, про які говорять. Це не флешмоби у ТікТоку, в якому наші політики тупо ловлять хайп. Це продукт, який і за пару тижнів приємно і є смисл подивитися.
  4. Пристойна манера: Навальний доволі гостро критикує різних російських посадовців і політиків, але при цьому він ніколи не опускається до обсценної “лірики”. На відміну від наших найпопулярніших “собачих ротів”, головний політичний ютубер РФ шукає формулювань, які були би влучними, але не грубими. Можливо, це здається дрібницею на тлі всього того, що відбувається навколо, але вміння виражати думки без матюкні – це дедалі більш рідкісне мистецтво не лише в Росії, але і у нас.

Безвідносно його конкретних поглядів, Навальний – дуже хороший приклад для наслідування, якщо ви займаєтеся політикою. Звісно, копіювати його в усьому не вийде (і не варто), але більшість його підходів – невимовно кращі за ту практику, яка існує у нас. І це ще один привід все ж таки цікавитися Навальним.


Підсумовуючи все викладене вище, Навального складно назвати другом України. Він точно не такий, яким був Нємцов. Однак, зараз він – це найближче, що є в РФ, до демократичного, прозахідного і при цьому популярного політика. На кого б він в реальності не працював, його нинішні дії завдають серйозної шкоди чинному російському режиму, без загибелі котрого ми не можемо сподіватися на повернення Криму, ліквідацію бидлореспублік на Донбасі і взагалі на припинення постійного нагнітання в нашу країну Хаосу євразійщини з північного сходу. Окрім того, діяльність Навального впродовж останніх кількох років є прикладом якісної та доволі ефективної політичної боротьби. Навальним не потрібно захоплюватися, але з його прикладу варто повчитися.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.