Aachen VS Liege

Вперше в житті відвідав Бельгію. Наразі це найзахідніша країна, яку я бачив. Щоправда, це також була і перша подорож по Європі, що справила неприємне враження.

Я нагадую, що абсолютна більшість моїх фоток клікабельні і я раджу дивитися їхні великі, кращі версії.

Ми з колегами вирішили відвідати за один день одразу два міста: Аахен, що розташований майже на кордоні з Нідерландами, та Льєж, що знаходиться у Бельгії. Наскільки перше місто перевершило наші очікування, настільки ж друге розчарувало.

До Аахену їхали з пересадкою в Кельні, погода була похмура, однак по прибутті розвиднілося, а на вокзалі нас зустрів монумент шальоним аахенським коникам.

Дорогою до собору ми змогли перепочити на спеціальних тронах (оскільки всі в Аахені ще пам’ятають славетні часи Карла Великого, тут всі традиційно сидить на тронах, а не на нормальних стільцях чи лавках).

На перший погляд, в Аахені особливо нема чого подивитися, окрім собору. Центр маленький та і містечко провінційне за духом. Але насправді приїздити сюди варто бодай навіть заради нього – заради собору і декількох кварталів навколо нього.

Будівництво собору розпочалося ще в ІХ столітті, до розколу християнства. Найдавніша частина храму всередині виражено візантійська, принаймні якщо говорити про оздобу стін. Вікна з вітражами – це пізніший елемент і він явно вже західний.

Добудовані в готичному стилі частини храму утворюють своєрідний лабіринт із вулиць і площ навколо себе. Думаєш обійти навколо і обходиш половину всього центру. Почасти здається, що це не одна будівля, а декілька церковних споруд, що зіткнулися у архітектурному ДТП на перехресті.

Середньовічний дух, що панує на цих вуличках, продиктований саме цим собором у множинності зліплених докупи стилів.

Поруч із собором є і, на жаль, досить традиційна для Німеччини чумна колона. Подібні я бачив і в Кельні, і навіть у рідному Бад Ґодесберзі.

В Аахені є свій локальний культ особи. Тут це Карл Великий. Він виступає брендовим персонажем у рекламі аахенських пряників і, звісно, стоїть на вічній варті перед старовинною ратушею.

Ми теж трошки побавилися біля ратуші та поуявляли себе великими королями.

Під час прогулянки ми перечекали невелику зливу у чудовій і недорогій кав’ярні поруч із собором. Чудове вічно святкове і трохи медитативне місце, як і весь Аахен. Якщо охарактеризувати його одним словом, я би сказав “затишний”.

Щоби дістатися Льєжу, ми зробили іще одну пересадку і проїхалися на бельгійській доходящій, однак милій електричці. Перше враження – радше приємне. Кондуктори ходять по вагонах у картузах, які повертають вас подумки до часів Еркюля Пуаро, а за вікнами повз вас проносяться незліченні стада корів. Перше враження у Льєжі також чудове, завдяки місцевому футуристичному вокзалу, створеному Сантьяго Калатравою. Це радше дизайн для аеропорту, ніж для залізничної станції.

Але за межами вокзалу починається місто, а з ним починаються і проблеми. Ми пройшли досить чималий шлях вздовж набережної, повз центр міста і своєрідний тутешній музейний острів – до історичних кварталів. Можливо, ми потрапили не в найкращий день (вихідний був), однак на вулиці було годі сподіватися на якесь адекватне кафе чи магазин. Людей навколо було навіть менше, ніж я звик бачити у Бонні (де їх зазвичай дуже небагато).

Але, окрім обмалі людей на вулиці (з яких більше половини були чорношкірі), ми побачили велику кількість запущених чи виставлених на продаж будинків. Після цієї картини починаєш розуміти, що загнівающій запад таки існує і він тут. Подекуди це просто якийсь західноєвропейський Детройт.

Після години ходіння і подолання трьох кілометрів найтуристичнішої на вигляд зони у місті ми не побачили жодного закладу з оміряними льєжськими вафлями – для мене це було найбільшим розчаруванням подорожі.

Зрештою, ми дійшли до дивовижного місця – вулиці сходів, яку впевнено подолали і вгору, і вниз. Це просто вулиця з житловими будинками, здається, взагалі без жодної крамниці, тим паче без жодних закладів для туристів. Нагорі є лавка.

Вид з вершини 400 сходинок, звісно, чудовий. Можливо, хтось тут згадає про Андріївський узвіз у Києві, але мені загалом і атмосфера, і будинки, і дворики більше нагадали Одесу. Хіба що моря не видно.

Потім ми спробували зайти на місцевий фестиваль “Епікурієць”, де було вино і пиво багатьох сортів – нас попросили геть, коли зрозуміли, що ми не говоримо французькою. І чого доброго можна взагалі чекати від тих жабоїдів? Зрештою, ми пішли в ресторан, де так-сяк щось перекусили, а після того вирішили їхати назад на вокзал. Спроба розібратися із графіками автобусів викрила ще одну хибу міста – графіки не відповідали маршрутам, намальованим на карті. Видно, про Ordnung у Бельгії ніколи не чули.

Їхали ми назад поспіхом, бо був ризик не встигнути на останній потяг, а застрягнути в Бельгії нам не хотілося взагалі ніяк. Мабуть, у той момент ми усвідомили, наскільки вже звикли до німецького комфорту. Завдяки блискавичній реакції Олександра Голубова, який продовжує виконувати роль вожака зграї, три пересадки назад із Льєжа до Бонна пролетіли як пара хвилин.